Якось на відпочинку я зустрілась із достатньо дорослим чоловіком, з котрим ми цілий день розмовляли.
Тоді у мене були стосунки, котрі було страшно зупинити, жахлива праця давала достатній рівень життя, а в університеті першою мовою була арабська, яку я ненавиділа, та ще мільйони справ. Зовні мала вигляд успішної людини, але всередині було настільки боляче й самотньо, що хочеться повернутись - обійняти ту людину.
так ось, зустрічаю чоловіка, начебто нічого особливого та й розмова досить буденна.
Провівши з ним цілий день і поговоривши про базові речі, такі як: оточення, праця, брехня, життя в Канаді (бо він там прожив 20 років) і причини повернення до України… я відчула, що існує людина, котра розмовляє нібито моєю мовою, не дивлячись на різницю майже в 20 років.
Ставленням до мене та своєю життєвою енергією, він залишив силу та рішучість до дій; допоміг відчути, який стан для мене є природним та комфортним.
Розумію, що під час тієї зустрічі я дозволила собі поводитися так, як завжди мріяла, через те й результат із правильною людиною вийшов просто “вау”.
Дорогою додому, поки всі спали, та дівчинка підскакувала на сидінні й не могла дочекатися приїзду, щоб розпочати будування нового життя.
Самій невірилося, що вранці цим продовжу займатись (бо схоже було з темою понеділків), але продовжила: звільнилася, пішла до психолога, щоб працювати з відчуттям провини та екологічно розірвати стосунки - робила все, на що раніше не наважувалася.
ну а тепер щодо впливу.
Чи знає той чоловік, що лише своєю присутністю й одним днем, він змінив/врятував життя однієї дівчинки? - ні. Настільки “ні”, що аж прикро. Я не ставила йому конкретних запитань, а він не давав на них відповідей.
Напевно, ті 10 годин він мав провести зі мною. 10 годин…за які я буду вдячна протягом цілого життя.
Тому, коли все здається марним і порожнім, варто згадувати, що комусь ви підняли настрій, десь дали сили чи віру, а когось взагалі врятували. Все має сенс.
