— Чи ти знаєш, що з нами зараз? Чи спробуєш дізнатися?
Твоє Тіло.
Як часто, досягнувши, ти зупиняєшся, щоб асимілювати? Тобто присвоїти: «Це я досягла(нув)».
Чи ти знецінюєш і ставиш планку вище? Це танець лімбо, у якому можна впасти або нахилитися ще нижче.
Як часто, провалившись, спиняєшся, щоби сказати собі: «Добре, я знаю, як нам важко. Ми побудемо з цим»?
Чи ти картаєш і караєш себе?
Нью-Йорк — місто, яке ніколи не спить. Наш світ — світ, який ніколи не спить. Ніколи не присвоює власний досвід.
Наше життя — це життя мультитаскінгу, досягнень та успіху. Життя, у якому кожна краплина створює океан можливостей. У такому вирі неможливо спинитися, скажемо ми. У такому житті йога — це популярна духовна практика, під час якої я вчора або завтра. Я в спробах бути найкращим в цій асані — де завгодно, тільки не в сьогодні.
А як же зараз (людина)? А коли ж зараз (людина)? Наше тіло — ось що живе зараз. Воно намагається повернути нас у момент, якому ми щосили опираємося. Як давно ми були наодинці зі своїм тілом?
Тіло для мене — найкращий провідник у зараз та супутник усвідомлення. Хоча б тому, що через тіло ми відчуваємо. Замислімося над тим, що весь наш біль, як й ейфорія — через тіло. Якби не тіло, ми, імовірно, узагалі б не бували в сьогодні.
Усвідомлення — це для мене спілкування з собою. Це своєрідна гарантія довіри. Тіло цілодобово працює для мого благополуччя, і найкраще, що я можу зробити, — дати знати, що я ціную це. Як і я, моє тіло потребує опори. Якщо тіло є моєю опорою, то я маю бути опорою для нього. Ми не можемо без взаємної підтримки, і я вважаю, що це магічно, коли тіло знає, що я допоможу.
Хочеш дружити зі своїм тілом? Бажаєш відчувати момент, найяскравіше, що в нас є, хоча й за мить він уже щезає? Незворотність миті виправдана її цінністю, але ми багато втрачаємо, не живучи в ній.
Для мене саме усвідомлення — це життя. Бо коли ще жити? Коли ще гостріше, якщо не зараз? Ретроспектива, стара фотоплівка вартісні, але вони не тепер. Це один із головних принципів гештальту — «тут і тепер».
Я не закликаю нікого жити одним днем. Я лише фокусую чіткість моменту. Мені здається, відчуваючи поточність, я краще проживаю весь потік. Якщо вже про це мова, я продуктивніша в усвідомленості. Біжучи до чогось або від чогось, я мало відновлюю ресурс. Натомість, запитуючи в себе: «Що зі мною зараз?» — я отримую шанс дати чесну відповідь.
Усвідомленість — про відновлення зв’язку із собою. Коли я літаю, втікаю, тіло повертає мене й питання лише в тому, чи дослухаюся я до нього. У цьому, як на мене, скарб терапії. Терапія сприяє усвідомленості, бо дає час сформулювати, а отже, прийняти свою усвідомленість.
Коли я не хочу бути усвідомленою, то запитую себе: «Для чого мені не бути усвідомленою?» Я боюся вийти на емоцію, утомилася виходити на емоції, пручаюся в тенетах складного рішення? Можливо, просто зараз мені не треба бути усвідомленою. Але принаймні це мій вибір. У всякому разі я відверто спитала: «Для чого мені не бути усвідомленою?» І це не вибір способу життя, а вибір себе зараз.
Для чого «гештальт» — про тут і тепер?
Для того, щоби тимчасово (чи перманентно) повернути фігуру у фон. Чи знайомі тобі зображення з обличчями молодої та старої людини? Таких зображень багато, і всі вони прохають обрати, що ми першим побачили на них. Тобто обрати фігуру на фоні.
Уяви, що наше життя — подібні зображення. На них є фон, але ми незмінно знаходимо фігури, потреби, гештальти — усі вони цікавлять саме нас. Ми бачимо їх на фоні доти, доки не закриваємо гештальт. Ніхто не каже, що вони не зацікавлять нас знов, але поки напруга буде знята.
Ця фігура — актуальна саме в моменті. І, можливо, актуальною вже не буде. Тому помітити її я можу зараз, тепер. Коли вона для мене бажана або потрібна.
А крім фігури — сьогодні живе тіло. Воно може жити завтра або вчора, проте в тривозі чи завмиранні. Коли моє тіло завмирає, мені стає невимовно шкода. Таке чудове, таке розумне, і вимушене перестати дихати! Я намагаюся піймати себе в такі моменти. Намагаюся не картати. Просто помітити: «О, я перестала жити. Як цікаво і як сумно. Ми зараз активізуємося». Це усвідомлення.
Способи для активізації унікальні в кожної людини. Але, мені здається, усвідомленість — невід’ємна частина віднайдення своїх способів. Коли я усвідомлена, мені це говорить, що я уважна до себе. Отже, я з цікавістю досліджую своє життя. Я в контакті з собою! Значить, імовірно, і в контакті зі світом. Бо, на моє переконання, тільки відчуваючи, що я займаю в цьому світі фізичний простір, знаючи про своє право на нього, я взаємодію. Я сама розміщаю себе у світі, з людьми.
Чи в цьому сенс? Щоб жити, бути в контакті? Я не знаю. Але я вважаю, що без цього неможливо шукати свій сенс. А одного разу віднайшовши й переставши жити, я не вбудую сенсу того, чого нема, у те, чого вже не існує. Жити — усвідомлено жити. Не завжди. Не завжди так весело, не завжди настільки з користю. Є щось привабливе в тому, щоби домовлятися зі своєю усвідомленістю забути про неї на час.
Але мова про договір з близькою Усвідомленою людиною. Грайливий, сповнений життя, сміливий договір.
Наша команда:
Авторка: Євгенія Зарицька — студентка, психологиня.
Редактор: Денис Лукін — історик, письменник.
Дизайнерка: Аріна Ховзун — студентка програми «Етика. Політика. Економіка» в Українському католицькому університеті, івентниця/ дизайнерка студентських організацій.
Наше медіа працює саме завдяки твоїй підтримці. Вподобай цей допис, пошир його серед друзів і подруг, напиши нам схвальний чи не дуже відгук, бо це мотивує нашу команду продовжувати й покращувати власну діяльність.
Твій донат сьогодні є внеском у майбутнє кожного й кожної з нас. Євгенія зможе організувати багато цікавих трансформаційних ігор для охочих. А ви б не хотіли отримувати винагороду за старанну щоденну працю?
