Кому всі ці заплутані дороги?
Куди летять комети в безпроглядній ночі?
Впадуть чиєїсь юності остроги
так поспіхом — і на ранкові роси,
на верби, схилені до глибини води.
Кому розквітнуть навесні кульбаби?
Хто піддається їхній чуйній звабі?
Хто там пильнує посеред дерев у лісі,
щоб впали промені точнісінько на них?
Куди прямують в ранок круторогі?
Чи йдуть по цим заплутаним дорогам
до того, хто завжди руба з плеча?
Чи в нього прокидається печаль?
Життя всіх розставля по сторонам —
хтось йде до цілі всім по головам,
а хтось радіє світлій днині
і своїй рідній оселині.
Воно запалює нас, мов цигарки,
у жвавім вихрі безпощадного часу.
Хто вийде хоч на мить, подивиться — та й знов.
Когось геть занесе, немов на страшний суд,
що і не випутається із тих оков.
Ось бачиш, як сірник охоче
палає? Як же ж хоче бути!
За мить згора — й немов шепоче:
"Ось бачте — я живий,
про мене ж пам'ятайте.
Не забудьте."
♫ Nils Frahm — Says
