Мої очі — нічого не значать,
як і те, що кажу я тобі.
Вони ж усе чують і бачать —
вимирають в святій боротьбі.
Що робитимеш ти, як дзвін шаблі зробить свій хід?
А стук барабанів поставить під ризик твій рід.
Як житимеш ти?
Заради якої мети?
Падеш ниць під щит —
чи продовжиш іти?
Чи чутимеш мелодії звук у хаосі?
Чи побачиш симетрію в метаморфозі?
Коли всі проти тебе підуть —
чи втамуєш в собі свою лють?
♫ Ryuichi Sakamoto – Solari
Є дороги, що ведуть у завтра, і є ті, що губляться в зорях. Цей вірш — про наші кроки, сумніви й мовчання на перехрестях життя.
Сповідь людства, яке забагато жило. Ми успадкували лють, страх і ненависть — і назвали це честю. Цей вірш про цивілізацію, що спершу шукала сенс, а тепер просто вбиває, бо не знає, що ще робити.
Кохання спалює тебе до останньої молекули, якщо живеш не собою, а для чиїхось очікувань. Краще зникнути, ніж жити чужим образом. Краще вмерти чесно, ніж вигинатись під чийсь ідеал.
У цьому оповіданні героїня згадує про свій зв'язок з Денисом, простим хлопцем, якого вона неочікувано полюбила. Через спогади про їхні моменти разом, вона відчуває сум і гнів, розмірковуючи про думки оточуючих, які зневажливо ставляться до її почуттів.
Чуттєва лірика... бажання близькості, перетворення тіла на космічну карту зірок))
У цьому оповіданні героїня згадує про свій зв'язок з Денисом, простим хлопцем, якого вона неочікувано полюбила. Через спогади про їхні моменти разом, вона відчуває сум і гнів, розмірковуючи про думки оточуючих, які зневажливо ставляться до її почуттів.
Чуттєва лірика... бажання близькості, перетворення тіла на космічну карту зірок))
