Ти, мої риси читай
Через сторінкові мрії,
Блідо-чорним, чорно-червоним, шляхом пульсуючим,
Не пропусти звуки та знаки,
Коли прилетить тобі мій лист забутий
В білосніжній оправі,
Серед зерен, поміж плям, із посмішки закритої,
Моєї й твоєї, пам'яттю забутої.
Згадаю, як зразу обриси б'ють: там - дороги мої,
А тут ми себе будували.
Коли монета не та, я, боячись, відпустив,
Ціною мертвої сльози.
Любов розтане під гірськими дорогами, а млини й пасовища вдихнуть пахощі майбутнього, що були поверхами зведені, в очікуванні поглядів, на світлі вітрини.
Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.
Супровід під лихо, - передає пахощі, ніжні, щирі, дбаливо мрійливі. Поринають у світ, поринувши руки до земної пустелі, за столиком емоцій. Які звабливо опустить очі, щоб не заплакати під шум.
