Ти, мої риси читай
Через сторінкові мрії,
Блідо-чорним, чорно-червоним, шляхом пульсуючим,
Не пропусти звуки та знаки,
Коли прилетить тобі мій лист забутий
В білосніжній оправі,
Серед зерен, поміж плям, із посмішки закритої,
Моєї й твоєї, пам'яттю забутої.
Згадаю, як зразу обриси б'ють: там - дороги мої,
А тут ми себе будували.
Коли монета не та, я, боячись, відпустив,
Ціною мертвої сльози.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
