В наших словах — занадто багато сенсу,
в наших думках — занадто багато шторму.
Й пошук не має ніякого інтересу,
якщо забуваєш
дорогу додому.
Ти знаєш, що може смертельно вдарити,
а що — налякати своєю неясністю.
Й думаєш, що нічого не може затьмарити
давно перевірений компас
твоєї реальності.
Картковий будинок змітає вітер надії,
руки круп’є сміються над кожною спробою
повернути на місце все, що розвіяла
така ненадійна
духовна жадоба.
Я дивлюся з тобою на чорні хмари.
Хмари пильнують за нашою втомою.
Та чекають: як вдарять —
вселяють кошмари,
з кожним разом —
все більше і більше знайомі.
Це — те, що ми зберегли до сьогодні.
Стрільці давно зникли,
в небі стихли стріли…
Тримаймось.
Йдемо край безодні.
Проведи мене
до своїх небосхилів.
Небо встелене болем розшкрябаних ран.
Не дивися назад — хвилі надто живі.
Звірся з картою моря,
мій капітан.
Я поправлю вітрила
на кораблі.
Прийшов час.
♫ IAN WILLIAM CRAIG – A Single Hope
