Якби міг розірвати простір —
і випасти.
Покотитись зі скелі
в холодний ставок.
Й наосліп
милуватись,
як доля ладно править штурвалом.
Та немає сили —
тому сліпі очі
помалу
стають зрячими.
Місто бгало руками мирні сновидіння,
залишаючи трофей після побиття —
ніч.
Тею ніччю
тамувавсь
як останній пияка
у шинку,
шукаючи початок
серцебиття.
Нічні плугатарі орали небо,
минали негаразди,
загоювали рани.
З парканом
співали каштани
в чаруючій нерухомості.
У небі —
похмура комета
патрулює ліси підсвідомості.
Узбіччям очей
попри відблиск —
чумаки чимчикують
сільські.
Билини мовлять,
потягують люльки,
не узрівши
танок морський.
Проваливсь в забуття
капітан одинокої шлюпки.
Заревів від горя,
покинувши руки.
Повернувсь у кімнату
без вікон і без дверей.
А там —
картина у рамці.
Невеличка.
А у ній —
море.
Живе.
Хвилі кличуть.
♫ Ben Lukas Boysen – Sleepers Beat Theme
