Втечу і стану жити, як пустельники.
І не візьмуть мене ні вогонь, ні стріли.
Та ти ж світишся так,
що сюди прилетіли нічні метелики,
тебе обсіли.
І як мені від тебе відлетіти,
як не торкатись твоєї руки,
якщо гіганти-планети сходять зі своєї орбіти,
коли тобі підкоряються навіть зірки?
Стають у позу Великої Ведмедиці,
ти їх запросто рухаєш, як магніт,
і земля під твоїми ногами не в той бік вертиться,
і сонце над тобою завжди стає в зеніт.
І хотів би я жити, як пустельники —
пити безсмертя, споглядати зірки,
та щойно погасне світло — летять нічні метелики
шукати твоєї руки.
Б’ються об скло,
жадібно ламають крила
за цей вогонь.
І як, по-вашому, я відлечу із її долонь?
