«Molière l'opéra urbain» - французький мюзикл, який нарешті знову зміг.
Це зовсім свіжий приклад французького музичного театру – прем’єра вистави відбулася 7 листопада 2023 року в Парижі. Після трьох місяців у столиці «Мольєр» вирушив у турне, яке помалу триватиме до жовтня 2024 року та охопить не тільки півтора десятки французьких міст, але й Брюссель та Женеву – і, як знати, може й ще якісь нові локації, популярність вона така.
Якщо назва «Molière l'opéra urbain» вам щось нагадує та навіює явні або не дуже явні асоціації з відомим «Mozart, l'opéra rock», то вам не здається: автор один й той самий, Дов Аттья. Між цими двома мюзиклами 14 років та дві не дуже вдалих роботи: про Французьку революцію та про Короля Артура. А потім Дов Аттья вирішив зробити свого французького «Гамільтона» (тобто, мюзикл про важливу національну історичну постать, із сучасною музикою, репом та расово різноманітним складом). Ну тобто так, він особливо це не приховує – може тому, що нема куди правди діти, настільки ця подібність на поверхні, а може тому, що вбачає в цьому маркетингові можливості.
Але «Мольєр» - це «Мольєр», французький та самобутній. Тобто, саме такий, яким і має бути.
У 1643 році молодий Жан-Батист Поклен робить свій доленосний вибір, і замість того, щоб продовжити родинну справу та стати солідним буржуа, шпалерником самого короля, слідує за своєю пристрастю та стає актором.
Це перша пісня – «Je m'appelle Jean Baptiste» - «Мене звати Жан-Батист», яка одразу задає настрій та темп шоу.
Після цього розпочинається історія тривалістю у 30 років, в якій, зокрема, є місце
Коханню
Гонитві за успіхом
Переслідуванням
Глибоким внутрішнім переживанням
Коханню (забагато не буває)
Та пронизливому фіналу
Трупа «Мольєра» (вона ж і за сюжетом трупа під керівництвом Мольєра) здебільшого складається з молодих виконавців, більшість з яких на початку своєї кар’єри засвітилася на своєму локальному – хто у Франції, а хто в Квебеку – «Голосі країни».
Так, виконавець головної ролі PETiTOM – співак, репер, танцюрист, акробат з непереборною харизмою та непідвладною законам фізики дихальною системою, знову підтверджує, що без квебекуа французькі мюзикли практично неможливо уявити. Та й, що найголовніше, не потрібно.
І поки наші діячі культури ламають списи у дискусії про те, як заохотити молодь дізнатися більше про українську літературу, і чи помічні в цьому реп та мюзиклова форма, про «Мольєра» сперечатися не випадає: це хіт, успіх, фурор та найкраща реклама драматурга, який насправді-то реклами і не потребує.
Але, як і будь-яка легенда, періодично потребує переосмислення та свіжого не закостенілого погляду – а мюзикл і в цьому потрапляє в ціль.
