Я дорога.

Ранок починався як зазвичай. Пробудження від ледь відчутного поцілунку дружини, кілька скупих промінчиків, що не сміливо пробивалися крізь тонкі смужки жалюзі, дзвінкий сміх дочки, котра вже досягла того віку, аби самостійно вмикати собі дитячий канал з мультфільмами.

"Вихідний"- майнуло в думках, але я не загострив на цьому уваги. Субота, неділя, понеділок це лише назви, просто ярлики навішані на часові проміжки. Ми взагалі любимо викарбовувати на всьому клеймо назв. Дружина, поцілунок, жалюзі, дочка, мультфільми: терміни, оточуючі мене не відображали їх первозданну сутність.

Після того як ми, з особами під узагальненою назвою, родина, завершили традиційні ритуали вихідного дня, я одягнувши річ, що люди звикли кликати ранцем, вийшов на зовні.

Лише зараз почуття справжності повернулося до мене. Звісно, асфальтована дорога, блакитне небо, подекуди вкрите димкою білих хмаринок, ковдра свіжої зелені, щедро встилаюча алейки обабіч головної дороги, це все теж назви придумані якоюсь поважною особою, багато століть ( чи то навіть тисячоліть) тому. Але на відміну від перебування в цегляній коробці, на котру навішали ярлик з величезним надписом "Дім", тут, на зовні, я відчував легкість та єднання з оточуючими речами. Звідки виникли подібні відчуття і що стало каталізатором мого екстраординарного стану, я не міг пояснити. Я кохав дружину, принаймні відчував те, що людство звикло вкладати в рамки терміну "кохання", заробляв достатньо папірців, котре суспільство використовувало як засіб обміну на необхідні товари. Необхідні кому і для чого? Мав друзів, статус, кар'єру, родину... Все досить ярликів, відтепер називатиму речі своїми словами. Мав людей, що в моменти потреби у спілкуванні зверталися до мене, аби я врятував їх від приступу нудьги, в який вони самі себе загнали. Мав нав'язані не зрозуміло коли і ким стандарти, що чомусь викликали повагу оточуючих. Мав обов'язки, виконуючи котрі, отримував вже згадані папірці для обміну. Мав осіб, що жили зі мною під одним дахом і відчували імпульси, що від народження програмувались в них, оточенням. Оточенням, що жило по одному принципу, повторювало одні й ті самі вчинки, відчувало придумані самими же, емоції. Та чи була це реальність? Ні...

Крокуючи все далі, від закладеної в мозку траєкторії руху, минаючи масиви цегляних коробок з запрограмованими роботами всередині, наближаючись до володінь матінки природи я все більше переконувався в фальші постулатів, закладених в мій мозок, від тоді як я поринув в цей штучний світ з істинного небуття...

Асфальт скінчився, на ньому лишилися речі, що я ще не так давно кликав ранцем, гаманцем, телефоном та одягом. Ноги ступили на, покриту збитими грудками, польову дорогу. Звісно поле, дорога, повітря, чорнота лісів на горизонті, це теж ярлики, та по при це я відчував їх справжність. Явища створені безпосередньо матінкою Гаєю, не є фейком чи сеинтетикою, на відміну від речей створеними людьми- роботами. І я також був породженням природи, від самого початку, але згодом забув про це, як власне і всі...

Але нині кожен атом мого тіла поєднувався з елементарними частинками процесів, фізична оболонка розчинялася в кисні, утвореному живою лабораторією зелені та дерев.

Я це вони, я це поле, я це повітря, я це дорога...

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Богдан Киришун
Богдан Киришун@Bodia.Sattwa

Бавлюся в автора.

34Прочитань
1Автори
1Читачі
На Друкарні з 20 серпня

Більше від автора

Вам також сподобається

  • Бог із машини

    Варіація на тему міфу про Дедала. З, як то кажуть, "притаманною канону жорстокістю".

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Ліс проклятий відьмами

    Написати цю розповідь надихнули мене прокляті сирени, що ми всі чуємо і в день, і в ночі, впродовж всієї війни. Як пов'язані сирени і відьми? Я кидаю вам виклик, що ви не здогадаєтесь одразу.

    Теми цього довгочиту:

    Жахи

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Бог із машини

    Варіація на тему міфу про Дедала. З, як то кажуть, "притаманною канону жорстокістю".

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Ліс проклятий відьмами

    Написати цю розповідь надихнули мене прокляті сирени, що ми всі чуємо і в день, і в ночі, впродовж всієї війни. Як пов'язані сирени і відьми? Я кидаю вам виклик, що ви не здогадаєтесь одразу.

    Теми цього довгочиту:

    Жахи