Провалля 2019-го
Оригінально публікація на ЖЖ від 04.01.2020.
2019 рік як письменник я проґавив суцільно. Навіть не подавався на останню в обох сенсах «Браму».
Мої дотичні до літературної діяльності спроби знайти перекладача з якутської для «Тигина Дархана» також не мали успіху. Прикро, адже я таки зміг вийти на спадкоємицю прав якутського класика.
«Тигин Дархан» — це знаковий для якутської культури історичний роман, присвячений найзначнішому тойонові (князеві) Якутії. Луччий князь Дархан об’єднав якутські землі та зустрів російських колонізаторів. Він був одночасно першим і останнім правителем незалежної Якутії. Як прихильник, прометеїзму вважаю видання цієї книжки українською мовою необхідністю. Українці мусять не забувати про поневолені народи та підтримувати їх.
Під кінець року я мав нахабство напроситися до одного видавництва, та підвів сам себе: не зробив пробного завдання. Незалежно від того, причиною стала насправді моя лінь чи слабке здоров’я, плин часу все сильніше шепоче, що треба поспішати, що треба братися й робити — через «не можу», відкидати всі численні «але»! Бо немає впевненості, що буде завтра. Економічне й політичне тло епохи тільки посилює цю невпевненість.
Прикро. На початку 2020 року я досі можу похвалитися лише двома публікаціями, які майже ніхто не читав. Це мініатюра «Іван Теліга» та оповідання «Холод».
Оповідання «Холод», що стало фіналістом конкурсу «Зайві люди» ще в далекому 2017 році, напевно лишається моїм найкращим твором, оскільки «Роги» та «Сестра», написані на «Браму», не ввійшли у добірку оповідань до публікації.
Буквально зараз у продаж у Росії поступила збірка «Пазорі й ікла», перекладена на російську українським перекладачем Сергієм Легезою. Цією роботою на російський ринок Легеза не тільки підважив продажі й важливість власного майбутнього перекладу цієї збірки на українську, але й «саботував» мою повільну роботу над оповіданням зі згаданої антології. Вже як два роки я неквапливо перекладав «Край чудес». Поспіхом завершив цей переклад за пару днів до Нового Року й надіслав його у журнали «Світ фентезі» та «Всесвіт». Тепер очікую на вердикт. Впевнений, що в разі публікації отримаю чимало негативної критики, оскільки ставив собі за мету нагадати цим текстом маловживану екзотичну українську лексику. Українські читачі віддають перевагу нормалізованим текстам.
Такі от підсумки чергового порожнього 2019-го року. Схоже, письменником я так і не став.
Питання талан(т)у?
Оригінально публікація від 11.05.2021.
У вже далекому 2017 році брав участь у найпершій «Брамі» (це конкурс фентезі-оповідань і супутній фестиваль). Тоді моє оповідання «Роги», котре вважаю поки своїм найкращим, набрало 27 балів проти найбільших серед всіх учасників 55-ти балів — міцний середняк.
Найкращі оповідання «Брама» відібрала до збірки, а решту обіцялася опублікувати у себе на сайті. Однак повільний процес поштучної публікації обірвався, коли в 2019 році припинили існування і конкурс, і його сайт. Тож, оскільки моє оповідання лишилось неопублікованим, вирішив вдруге випробувати його в конкурсі «Зоряна Фортеця» (весна 2021-го).
Що ж сталось? Я не вийшов у фінал. 6 балів проти найбільших у групі 110-ти.
Системи оцінки, звісно, в цих конкурсах принципово різні, але відносне положення має хоч про щось свідчити. Але про що? Про фортуну чи здібність?
Альманахи
Молода Слобожанщина
Оригінально публікація від 21.01.2022.
Торік (2021 року) відвідав осінній літературний семінар «Молода Слобожанщина». Був білою вороною поміж жінок і юнок, які написали про бабусині спогади та сімейні конфлікти.
Моє темне фентезі не надто вписувалось у цю пастораль, тож вирішив зачитувати останнім. І очікуючи своєї черги, примудрився забути, яке ж саме оповідання надіслав журі. Добре, що попрохав у організаторів їхню роздруківку, бо приготувався читати з телефона зовсім інше.
До речі, журі з місцевого осередку НСПУ, цілком відповідаючи заходу, складалось із самих лише жінок. Хах, зачитувати сивій пані постільну сцену було трохи ніяково.
У підсумку похвалили проробку характерів персонажів, але не відчули в тесті автора. Не уточнював, чи мова про стиль, чи про прояв моєї особистості.
За підсумком двох семінарів (весняного і осіннього) Харківська обласна організація НСПУ щорічно видає альманах «Левада». Сподіваюся, мені знайдеться там місце.
Update: Згодом дізнався, що уривок із оповідання «Роги» таки ввійде до цього щорічника, щоправда з деякими купюрами.
Від “Левади” до “Маяка”
Оригінально публікація від 02.12.2022.
Зі зрозумілих причин черговий номер харківського спілчанського альманаху “Левада”, у котрому мав розміститись уривок із мого оповідання “Роги”, не вийшов. Якщо мені не зраджує пам’ять, минулий раз щорічник пропустив рік аж 2014-го через початок цієї довгої війни. Певний час укладачі розглядали можливість електронної публікації, але схоже, що не склалось і з цим.
Натомість я запропонував свої тексти молодому альманаху “Олександрійський маяк”, який укладає доволі титулована студентка-літераторка Аліна Шевченко. Сподіваюсь, цей часопис спіткає краща доля.
Олександрійський маяк
Оригінально публікація від 14.02.2023.
Минулої осені запропонував свій письменницький доробок літературно-мистецькому альманахові “Олександрійський маяк”. Аж до моменту узгодження макета номера був упевнений, що укладачка обере одну з моїх рецензій, та помилився: до номера №1(3) 2023 ввійшло моє перше оповідання — “Холод”. Шукайте на сторінці 78.
Замовити номер “Олександрійського маяка” можна, написавши на пошту редакції: [email protected]
Мої публікації на папері
Холод // Вулиця Літературна. Будинок № 6 : альманах. — К. : Електрокнига, 2017 — С. 120—131.
Іван Теліга // Діточок багато: збірка оповідань курсу літературної творчості Сергія Іванюка. — Київ : Смолоскип, 2019 — С. 443—445.
Горизонти. Літературний альманах. — Хмельницький, Видавець ФО-П Стасюк Л.С., 2021. — С. 95-97.
Холод // Олександрійський маяк. Поезія та проза. — Олександрія. : Харків. : Мачулін, — 2023 — С. 78-82.
Оповідання «Холод» є в мережі. Вірші, що ввійшли в збірку «Горизонти», — також. На папері й те, й інше навряд можливо знайти — малі видавництва, малий наклад. А от книжка «Діточок багато», куди ввійшла моя мініатюра «Іван Теліга» разом із добрим словом на пам’ять Іванюка, досі в продажу.
На публікацію у «Всесвіті» більше не сподіваюся. Котрий рік у них десь «пилиться» мій переклад «Краю чудес».
Електронний самвидав
Оригінально публікація від 12.01.2022.
Наважився опублікувати свої оповідання на платформі самвидаву, а саме на молодому «Аркуші» (аналог скандального Букнету/Літнету).
Тепер з нетерпінням чекаю на відгуки. Адже від них залежить, чи матиме серія продовження.
Серія оповідань під назвою «Благовіст нового буття» за посиланням.
«Благовіст нового буття» – це спроба роману в оповіданнях. У зворотній хронології я змальовую шлях до загибелі фентезійного світу, роздертого війною та загальної несправедливістю.
Всі оповідання циклу були написані до конкурсів, тому значною мірою є самостійними.
Анотація до оповідання «Холод»
Найдовшу ніч, що опісля дня зимового сонцестояння, не змінив ранок. І без сонця нічому було зігріти природу. Весна не настала – і світ опинився на порозі загибелі. Невдовзі група, одна із решток людства, стрімко зникаючого від голоду й морозу, рушила у гномські штольні з надією знайти спасіння у гарячих надрах землі.
Анотація до оповідання «Роги»
Одної ночі молодому імператору ельфів наснився дивний сон: на тлі висхідного сонця постала темна рогата фігура. Зрозумівши сновидіння як пересторогу, він на випередження вирушив у військовий похід на схід, аби захистити істинну віру та повернути колись втрачені дідівські завоювання. Але чим далі він заглиблювався у ворожі землі, тим більше в ньому сумнівалися його васали. Зрештою його самого запідозрили в віровідступництві, проти якого він начебто боровся. Видіння виявилося не застереженням, а принадою в пастці.
Анотація до оповідання «Сестра»
Це історія про братів і сестер – пари грішних гномів і пари забутих богів. Холодна зимова ніч Півночі стала для двох із них тяжким, навіть згубним випробуванням. Інші ж двоє, попри передчуття й провидіння, були змушені залишитись осторонь страждань рідної крові і плоті, обтяжені добровільним обов’язком. Зрештою, страждання живого одвічне – це нескінченний цикл.
Про оповідання “Відьмар”
Оригінально публікація від 03.06.2022.
Передчасно виклав на “Аркуші” наступну частину циклу “Благовіст нового буття”, яку назвав “Відьмар”. Писав це оповідання для конкурсу фентезі-прози при фестивалі “Аль-Мор”, однак нині, думаю, конкурсна анонімність малоактуальна. А так принаймні не загубиться.
Хотів переписати-покращити текст опісля оголошення результатів, але в поточних умовах мені важко зосередитись на чомусь достатньо “об’ємному”. Тож прошу вважати чернеткою.
І зазначу: Відьмак не винахід і не власність одного лише Сапковського. На доказ цього і на свій захист я узяв за епіграф до оповідання цитату з “Нечистої, невідомої і хресної сили” С. В. Максимова (1903 р.):
…Ведьмак — доброе существо, не только ничего злого не творящее, но даже старающееся быть полезным: он ведьмам мешает делать зло, запрещает ходить мертвецам, разгоняет тучи и пр. Он и по смерти не теряет своей силы. Рассказывают, что не раз видали его, как он дерётся с мертвецами на могилах и всегда побеждает.
Матеріальна підтримка
Оригінально публікація від 27.07.2022.
Набрався нахабства і завів сторінку для донатів.
Нагадую, що я не тільки веду аматорський мовознавчий блог “Наша писемність”, але й пишу фентезійні оповідання, які публікую на самвидав-платформі “Аркуш”.
Сподіваюсь, моя діяльність комусь цікава і варта невеличної підтримки.
