Краще вже писати якусь нісенітницю, ніж просто лежати на дивані. Хоча, хто ж в біса буде читати якусь хрінь? Чи кожен текст має бути еталоном гарного та вишуканого смаку? Невже не можна просто писати, та отримувати від цього задоволення? Чи кожен текст має давати відповіді на життєві питання, та бути просякнутим мудрістю? Щось забагато запитань… потрібно розібратися.
Я прочитав доволі багато книжок про те як писати, та ще більше статей на цю ж тему. І знаєте що? Вони мені аж нічим не допомогли. Хочеш писати – бери і пиши. Просто роби це. Нє, воно, якщо трохи придивитися та розібратися – то все ж таки щось і відклалося в моїй голові. Проте, я нічогісінько не пам’ятаю з прочитаного. Сидить десь на рівні підсвідомості. Але значущих уроків я з усього цього не виніс.
Я впадаю в той гріховний стан, коли пишу про саме письменництво. Воно то ніби нічого, але останнім часом я доволі часто це роблю. Так повинні робити на пенсії, або ж коли мають за собою багаж виданих, і не просто виданих, але і популярних книжок. Я ж не маю нічого, окрім двох трьох блогів, та сотні коротких оповідок… ну, може не сотні, може трохи більше, але вони, мабуть, не дуже заслуговують на увагу. Проте, як знати…
Отже, я багато пишу про письменництво, хоча до сих пір не вважаю себе письменником. Я називаю себе «автор», це не так претензійно, та не так значуще. Ось коли буде готова книга, тоді можна і повихвалятися словом «письменник». А зараз я на перехресті доріг. Не знаю, останніми днями я все більше думав про те, щоб зав’язати з цим, взятися серйозно за голову, та стати нарешті тим, на кого я вчився – програмістом. Моє письменництво в грошовому еквіваленті нічого не дає. Раніше, коли я писав на замовлення, будучи копірайтером, воно мені приносило якісь кошти, зрештою це не ті бариші, якщо працюєш програмістом. Проте, програмування доволі нудна робота, як для мене. І ще… потрібно постійно вчитися та адаптуватися під реалії. З письменництвом все просто – вивчив алфавіт, можеш складати слова у речення – бери і пиши. Це приносить мені неабияке задоволення.
Однак, все стає не так просто, коли ти хочеш вже нарешті стати професійним письменником, і заробляти тим собі копійчину. І ситуація ще ускладнюється тим, що потрібно писати гарно і цікаво (не для себе, а для інших). Мені мало віриться у те, що мій рукопис (якщо він буде написаний), приймуть у видавництві, і відправлять в тираж. Залишається одне: писати для сайтів, де можна продавати свою творчість. Але і там потрібно якось виділятися з маси. В мене ступор.
Успіх в будь-якій справі – це як лотерея, або пощастить, або ні. Коли є стабільна і постійна робота, наприклад, тим же програмістом – то ти маєш трохи впевненості у завтрашньому дні (хоча, дивлячись на ситуацію у країні, про яку впевненість можна говорити – сьогодні ти живий, а завтра тебе вже нема). Мене вже відмучили страхи про можливу смерть, або можливу бідну старість. Зараз я роблю те, що приносить мені задоволення. Скоріше за все, за це буде розплата, бо потрібно боротися, але я не маю душевних сил для цієї боротьби.
Мої чотири шляхи на цьому перехресті це: або продовжувати писати, тішачи себе мріями про успіх та визнання, або всерйоз братися за програмування, виходячи із фрілансу та працевлаштовуватися, або взагалі піти з мирського життя та стати монахом, або ж віддатися плину часу та течії, котра невідомо куди винесе.
