Я почав аналізувати свою поведінку, виносити уроки й робити висновки в снах. Цікаво, наскільки далеко я зможу зайти в майбутньому? Що буде після снів?
Треба заводити ще один записник: «Хибна поведінка в снах».
Отже, іду я проспектом уздовж ЦУМу, назустріч мені суне жінка в короткій спідниці з довгими ногами. Коли ми перетинаємося, вона простягає мені розкладне дзеркальце й каже: «Допоможіть відкрити. Не можу це зробити сама, надто сильно закрито». Я беру й миттєво розкриваю. Дзеркало в снах — як сигарета чи час у житті: до знайомства. Далі жінка промовляє дивну для реальності, але нормальну для сну, де все нормально, тобто ненормально, річ:
— Подзвоніть, коли мені ще буде потрібна допомога.
— Куди я подзвоню? У дзеркальце?
— Записуйте номер телефону.
Я записую. Не промовивши більше ні слова, ми розходимося в різні боки.
Я іду й аналізую ситуацію. Що зараз відбулося? Навіщо я погодився допомогти з цим дзеркальцем і для чого записав телефон невихованої особи? Треба було сказати: «Пані, залиште своє дзеркальце при собі. Я не спілкуюся з грубіянками. Запам'ятайте: в розмові з незнайомою людиною обов'язково має прозвучати три фрази: "добрий день", "перепрошую", "дякую"».
До того ж я стільки у своєму житті погоджувався на все підряд, зокрема на те, чого не хотів, що тепер маю навчитися, пройти цей челендж: відмовлятися. Навіть від того, що я хочу. Якщо пропозиція оформлена не належним чином.
І грати за своїми правилами, а не слідувати чужим. Ніби нічого такого: взяти й відкрити те кляте дзеркальце. Але це пастка. Варто відповідати так: «Мені не потрібно дзеркало, щоби побачити: тут нічого не вийде. І фантастична реальність снів не допоможе, жіночко...».
Я змусив себе прокинутися. Лежачи в ліжку, ще деякий час думав про те, як наступного разу не припуститися помилки в сні.
