Я звикаю…

Я звикаю думати про тебе.

Я звикаю чути голос твій.

Я звикаю і, здається, вже не треба

Ні бажань, ні моїх диких мрій.

Я звикаю лиш тебе чекати,

Я звикаю пам'ятать тебе.

Я звикаю так тебе кохати,

Що сварю сама себе за це.

Я звикаю. І для мене це - страждання.

Я звикаю. І це мука неземна.

Я звикаю до твого незнання

Моїх думок, ніжності й тепла.

1997 р. ©Ірина Вірна

ілюстрацію згенеровано ШІ
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ірина Вірна
Ірина Вірна@irina_virna

34Прочитань
3Автори
3Читачі
На Друкарні з 14 червня

Більше від автора

  • Квіти

    у зрізаних квітів зранені очі...

    Теми цього довгочиту:

    Квіти
  • Життя по колу

    Не можу я зійти з протореного шляху...

    Теми цього довгочиту:

    Віршотерапія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається