Третя й остання частина про Францію у Світових війнах. Вчора ми зупинилися на тому, що обидві сторони приготувалися до битви. На початок 1940 року на західному фронті сили Британії, Франції, Нідерландів і Бельгії були приблизно рівні німецьким за чисельністю живої сили. Техніки у союзників (навіть просто окремо у французів) було більше і якість її була як мінімум не гіршою (крім окремих напрямків). Крім того, союзники спиралися на недосконалу, але все одно потужну лінію (глибиною у 10-15 км) системи фортифікацій на кордоні Бельгії та Франції з Німеччиною.
Німці розраховували на свою передову тактику, радіозв'язок і інертність мислення союзників. Бельгійці й нідерландці до останнього вірили в те, що вдасться зберегти нейтральність, хоча їх армії й було мобілізовано. А якщо ні — то британці та французи мали прийти на допомогу і чекали на кордоні. Головна битва передбачалася у Бельгії.
Та перший удар відбувся не там — Німеччина для початку хотіла убезпечити маршрут постачання заліза зі Швеції. Тому 9 квітня 1940 Німеччина напала на Данію і Норвегію, і якщо данці відразу капітулювали, то норвежці чинили доволі ефективний спротив і дочекалися франко-британського флоту і десанту. Який проявив себе ефективно.
Хоча німцям вдалося окупувати південь країни, битва за Норвегію могла бути довгою й кривавою. Союзники звільнили захоплений за перші два дні вторгнення стратегічно важливий порт Нарвік. Але в кінці травня ситуація у Франції вже була критичною і сили союзників були евакуйовані.
10 травня почалася битва за Бенілюкс і Францію. Хоча багато німецьких генералів вважали план війни відверто авантюрним і зламатися він міг на будь-якому етапі, але у битві за Францію і Бенілюкс у німців вдалося все, а у союзників нічого.
Хроніка і логіка катастрофи.
Нідерланди впали відразу.
Німці настільки швидко просувалися завдяки десанту і підтримці бомбардувальників, що голландці навіть не встигли підірвати заміновані мости через більшість водних шляхів.
Найбільш боєздатні сили мали обороняти порт Роттердам, але Вермахт швидко скував їх боєм, хоча і коштом великих втрат свого десанту. Легкі німецькі сили протрималися на плацдармах до підходу танків.
Хоча передові сили французів прийшли на допомогу і вже 11 травня були біля Бреди, вони чекали на підкріплення. Які не прийшли (чому — нижче).
В підсумку після погроз з боку німців просто розбомбити Роттердам і Утрехт вже 14 травня уряд Нідерландів капітулював.
Бельгія протрималася менше, ніж окремі форти Льєжу під час Першої світової. Тут теж підступність і блискучі дії німецького десанту визначили хід кампанії. Бельгійці теж не зуміли підірвати більшість мостів через Маас, надто швидко німці їх захопили. Те саме сталося з ключовим фортом бельгійської оборони — Ебен-Емаель, який 1935 року було побудовано на французькі гроші — німці заблокували його за 1 день силами 70 десантників. У форті перебувало понад 3000 бельгійських військових.
13 травня французи своїми передовими військовими частинами були у Бельгії. 3-я механізована дивізія французьких військ зустрілася з німецькими танками біля містечка Анню. 164 німецькі танки згоріло. Французи втратили лише 104 машини, але не дочекавшись підкріплень, вимушені були відійти — на інших напрямках ситуація стрімко ставала катастрофічною. Виявилося, що ті, хто встиг прийти до Бельгії, опинилися у пастці.
Поки німці добивали голландців і розпочали битву з французами та бельгійцями, головні сили подолали Арденський ліс і на третій день захопили Седан. Мости через Маас у місті теж не підірвали, адже тримати оборону планували на східному березі. Але німці були надто швидкі. Французькі сили тут відчайдушно атакували, але за наступні дні плацдарм було розширено, наведено додаткові переправи. І, не звертаючи увагу на французів на флангах, танки рушили вперед. Рух німців в обхід головних сил союзників розпочався.
Чому все відбувалося так швидко? Бо французькі й британські війська нікуди не встигали. Недостатній рівень механізації? Ні, забезпеченість автотранспортом у французів і британців була як мінімум не меншою ніж у німців. У Вермахту головним гужовим транспортом залишалися старі добрі конячки. Перевага німців була тільки у темпах руху танків.
Однією з головних причин логістичної катастрофи союзників стали біженці. До 8 мільйонів французьких та бельгійських біженців влаштували справжнє пекло на дорогах. Війська втратили від 3 до 7-10 днів на спроби подолати цей логістичний колапс. Нагадаю, мова йде про пересування кількох мільйонів солдатів. Тим часом німці реалізовували перевагу фактору раптовості, а також свою більшу готовність до нового стратегічного сценарію.
На карті нижче показано перші три дні операції: прорив за Маас, захоплення Седану, формування лінії фронту у Бельгії. Як бачимо, німці вчасно і зі 100% успіхом досягли базової умови успіху — захопили лінію Намюр — Седан і переправились через Маас.
Щоб подолати найбільшу водяну перепону, яка блокувала рух німців на Бельгію і Францію, у них пішло від 2 до 5 днів. І у союзників практично не було можливості швидко на це реагувати. Через зламану логістику. До 14 травня Маас форсувало 7 танкових дивізій німців. Гітлер не дуже розумів, що відбувається, і в його ставці панувала легка паніка — він чекав якогось підступного маневру від французів. Але вони не могли його здійснити.
Саме 14 травня сили французів і британців у значній кількості прибули до Бельгії, хоча мали зробити це ще 11. Відреагувати на маневр німців через Арденни та падіння Седану часу вже не було. Бо після завершення маневру в Бельгію найкращі сили союзники опинилися під ризиком оточення. Весь початковий план летів у прірву. Хоча на рівні тактики ніхто не тікав, усі билися, контратакували, намагалися спіймати танки, але ніхто нікуди не встигав.
Наступна карта — це просуванні німців до 16 травня включно. Падіння Нідерландів, розширення плацдарму за Маасом, просування танкових дивізій до моря.
Французи знову контратакували, але німці вміло захищали свої плацдарми, поки передові сили рухалися вперед. Єдине місце, де французи та британці кудись встигли — це битва у Лана, на півдороги до узбережжя. Там де Голль кілька днів намагався відкинути німців назад, мав частковий усіх силами своїх танкістів і артилеристів. Але атаки німецьких бомбардувальників і концентровані атаки танків змусили його відійти.
На цьому етапі німці самі ледь не злякалися свого успіху. Гудеріану запропонували трохи уповільнити свій рух, бо навіть Гітлер і тим більше його генерали боялися логістичного розриву, боялися того, що союзники готують фланговий удар, який відсіче танкові сили від піхоти та тули. Але Гудеріан ігнорував ці побоювання й іноді просто не виходив на зв'язок. Він рухався вперед.
У коментарях до другої частини питали, як німці забезпечували логістику, якщо їхні танкові частини значно відривалися від піхотних. Дуже часто танки заправлялися на цивільних заправних станціях, на залізничних вузлах і, враховуючи, що цей регіон — найбільший індустріальний регіон Франції з найщільнішою мережею доріг, — місцевих запасів вистачало. А на 4-5 день з початку вторгнення, облаштувавши фланги, логістика вже відбувалася звичним шляхом.
18 травня французький уряд змінив головнокомандувача Мориса Гамалена на Максима Вейгана. Останній у момент призначення перебував у Сирії й прибув до Франції лише за 2 дні. І продовжив діяти як і його попередник, бо особливого вибору у нього вже не було.
Гамален запропонував план контрнаступу, Вейган його підтримав, але операція зазнала невдачі. Британських сил був мінімум (до 6 дивізій). Французи вимушені були кидатися туди-сюди, щоб і тримати фронт в Бельгії, і намагатися зібрати сили, щоб закрити утворену порожнечу. А ще й Черчилль відмовився перекидати літаки у Францію і тому британські винищувачі не могли ефективно протидіяти німецьким бомбардувальникам.
Хоча британські дивізії вчасно почали контрнаступ, французькі сили встигли на реалізацію власного плану на третій день, коли німці зуміли перегрупуватися й отримати адекватну підтримку з повітря. Рух танків продовжився.
У підсумку 21 травня ситуація виглядала вже так: німці оточили основі сили Франції й Британії у Бельгії й на північному сході Франції. За 11 днів.
Завершення кампанії. Новий режим.
У Франції ще були сили південніше від основного фронту — від 600 тисяч до 1 мільйону солдатів, продовжувалася мобілізація. Але ані армія, ані держава не встигали за темпами просування. Крім того, добивкою настроям суспільства і війська стала евакуація з Дюнкерку. Точніше, її вибірковість в очах французів.
“Операція Динамо” дозволила евакуювати 139 тисяч британців і 139 тисяч бельгійців і французів. Але при цьому кілька десятків тисяч французів потрапили у полон. І це розглядалася як ще одна зрада британців, а ультраконсерватори та скептики казали “А МИ Ж ПОПЕРЕДЖАЛИ”.
А що там грандіозні укріплення? Німці сконцентрували всі зусилля, щоб проломити укріплення по Маасу за Арденами. Всі інші укріплення залишилися у тилу і 200 тисяч військових, які були їх гарнізоном, в основній фазі війні участі майже не брали.
Німці після розгрому союзників у Бельгії та деякого відпочинку пішли на Париж. Уряд переїхав у Бордо, а вже 14 червня німці дійшли до Луари. До цього — 10 червня — у війну вступила Італія, але італійські війська французи відбили. Проте на загальну картину це вже не впливало — найкращі сили було знищено.
Все гучніше лунали голоси за перемовини, але прем'єр Поль Рейно, не готовий на капітуляцію, пішов у відставку. 16 червня новим керівником уряду було призначено Петена, героя Вердена, головнокомандувача армією 1917 року, консерватора і довоєнного прихильника партнерства з Німеччиною.
І тут у французького уряду було на столі дві пропозиції:
Від британців.
Від консерваторів, які пропонують піти на перемовини з німцями.
Британці запропонували створити франко-британський союз. Він передбачав наступне: мав існувати єдиний уряд, єдине управління колоніями, на ще вільних територіях Франції мало діяти єдине громадянство. Депутати Національного зібрання й уряд відмовились обговорювати таку пропозицію, звинуватили Британію у зраді та спробі таким чином взяти під контроль французьку колоніальну імперію, а саму Францію взяти під контроль як молодшого партнера.
Петен пішов на перемовини з німцями. З тим саме “А Я Ж КАЗАВ”. Німці не відразу пішли на перемовини, для початку окупувавши все Атлантичне узбережжя. Тим більше, що після того, як уряд почав перемовини про капітуляцію, французька армія, яка ще тримала фронт, значною мірою втратила волю до спротиву. Бо фронт тримали переважно новомобілізовані, найкращі частини загинули або здалися у полон на півночі.
У підсумку німці досягли своїх цілей і тоді почали перемовини.
Чи міг французький уряд не капітулювати? Чи міг евакуюватися, наприклад, в Алжир і звідти формально керувати країною? Міг, бо північ Алжиру на той момент не була колонією, а ще кількома департаментами Франції. І там же був евакуйований флот. Чи могли погодитися з пропозицією британців про спільну на час війни державу? Могли, мабуть, хоч це і було б максимальне національне приниження. Але перемогла думка, що заради “збереження життя французів” можна домовитися з німцями. Тим більше Петен був переконаний, що “як солдат з солдатом” він зможе домовитись з Адольфом.
Тож, Франція впала. 60% європейської території Франції було окуповано Німеччиною, але номінально до Німеччини приєднали лише Ельзас та Лотарингію. На неокупованій території республіканські інституції було згорнуто, правити почали представники ультраконсервативних і фашистських політичних сил. Про які ми розповідали у попередній частині.
Залишалася ще одна проблема, але її теж доволі швидко розв’язали — частина французів на лінії Мажино не здавалися і чинила спротив від кількох днів до кількох тижнів після капітуляції. Максиму Вейгану довелося особисто їздити по гарнізонах і вмовляти бійців скласти зброю.
Режим Віші перші два роки — 1940-1942 — був якщо не цілком, то значною мірою суверенною державою. Взагалі про режим Віші треба окремо розповідати, але тут треба кілька речей ще додатково сказати.
Чому німці взагалі зберегли номінально незалежну Францію в межах 40% її території, а більшу частину окупованої території не анексували, а номінально окуповували її тимчасово? Кілька причин:
У Франції їм було на кого спиратися. Бо набагато дешевше і безпечніше (тоді ще рівень самовпевненості Гітлера не досяг рівня літа 1941) контролювати велику європейську країну (41 млн населення напередодні війни) силами її громадян.
Серед французів британці в той момент були НЕ ДУЖЕ популярні. Та й ми вже багато разів казали, що прихильників союзу з Німеччиною вистачало. “Союзники кинули” і оце усе. А після того, як 3-6 липня британці атакували французький флот, який відмовився залишати базу в Алжирі (попри те, що французькі моряки і їхні командири обіцяли втопити флот, якщо німці спробують взяти його під контроль) і втопили його, толерантність до вчорашніх партнерів зовсім впала.
Французький уряд, який номінально наслідував легітимний уряд Третьої республіки, залишав за собою контроль колоній. Так, майже всі французькі колонії визнали легітимність Петена, і де Голлю з британцями потім довелося витратити багато сил, щоб взяти колонії під контроль. Так, і французи стріляли у французів.
Гітлеру просто подобався Петен. Він його поважав і радо пішов на перемовини зі старим Маршалом. Щоправда, вже за два місяці після капітуляції Франції він був сильно розчарований, коли на перемовинах Петен відстояв значну частку суверенітету. Поки маршал керував Францією, “Вільна держава” у Віші так і не оголосить війну Британії. Тут Петен скористався тим, що він дружив з Франко і той злив йому результат своїх перемовин з Гітлером, на яких іспанський диктатор відмовився від участі у війні.
Значна кількість французів дійсно була сильно травмована Першою Світовою, і це за великим рахунком визначило те, що після завершення бойових дій і капітуляції ніякого особливо активного спротиву режим окупації не мав. Але враховуючи, наскільки швидко німці виграли, всі роздуми та спекуляції, що це французька нація була не готова чинити активний опір — доволі спекулятивні. Війну програла саме армія, політичне і військове керівництво. Далі організувати масовий спротив було практично неможливо.
Розчарування у союзниках і загальний скепсис щодо війни, помножені на симпатії до контрліберальних і контрреспубліканських поглядів нацистів, зробили сприйняття окупації та нового режиму на “вільних територіях” більш спокійним. Крім того, враховуючи, що Франція (крім добровольців і економічного внеску) у війні на боці Німеччини участі не брала — поки вже у самих німців не виникли проблеми — можливість не брати участь у ще одній Світовій війні сприймалася скоріше як нормальна робоча ситуація. Тим більше коли таким шляхом їх веде славетний маршал і герой війни. І взагалі доволі велика кількість солідних людей.
І давайте наостанок скажу про Петена. Як завжди, точка зору тут залежить від того, чим це все закінчилося. Ми знаємо, що країни Вісі програли війну, ми знаємо, що 1942 вся Франція була окупована, коли війна пішла не за планом на інших фронтах, ми знаємо, що з 1942 до 1944 Францією керували вже виключно окупаційна адміністрація і ті французькі фашисти й колаборанти, які солідаризувалися з німцями в усіх питаннях. У тому числі в питанні долі євреїв.
Якщо ж відкинути наше ретроспективне знання, то з’ясується, що Петен був найбільш “медійним” представником режиму і його керівником у багатьох питаннях. Але він не мав ані 100% влади, ані 100% суб'єктності прийняття рішень. Вистачало і представників Французької народної партії, яку заборонили 1939, і представників фашистів і ультраконсерваторів з інших організацій.
Сам себе Петен виправдовував тим, що він був “щитом Франції”, який оберігав країну і її громадян після поразки. На суді він скаже: “Де Голль був мечем Франції, а я — її щитом”. І взагалі не обов'язково, що це було лицемірство. Як мінімум у його власних очах.
Чому нас взагалі вчить ця вся історія? Тому, що історія до біса складна. Тут можна сказати про помилки британців і французів — політичні, у підготовці до війни, в оцінці потенціалу Німеччини. Можна сказати про недалекоглядність бельгійців і нідерландців. Можна сказати про військовий геній німецьких генералів і авантюрну рішучість Гітлера.
Але катастрофа 1940 набагато більше збіг трагічних обставин для французів і везіння для німців. Так, план німців був авантюрно-геніальним, а план союзників можна вважати занадто обережним. Але “бліцкриг” міг провалитися на будь-якому етапі — кілька додаткових підірваних мостів, затримка біля Седани чи Намюра, рішення затримати танки на якомусь з етапів наступу тощо. Тому що французька армія на тактичному рівні воювала на рівних з німцями, а бойовий дух солдатів був на потрібному рівні.
А ось те, що у французькому політикумі зрештою перемогла думка про капітуляцію, а французьке суспільство не чинило цьому особливого спротиву — ось це продукт складних соціальних процесів і тієї кризи, яка почалася 1914 року і не закінчувалася до 1940.
Підтримати автора донатом: 1. Patreon. 2. Monobank. 3. Приват.
