Якщо раніше допитливій людині доводилось шукати інформацію та знання, то зараз ми стоїмо навпроти вентилятора, який безупинно дме нам в обличчя.
Вмістити це все у одній голові абсолютно неможливо. Раніше, у доінтернетну епоху, також неможливо було знати абсолютно все, але це людину не гнітило так, як зараз. Сьогодні страх пропустити щось важливе чи корисне може зʼїсти із середини. Звісно можна ввимкнути розетку свого Wi-Fi роутера та закритись у квартирі чи податись у ті місця, де не ловить інтернет. І може час від часу бажано так робити – створити собі інформаційний детокс. Та все ж ми живемо у світі, де ми робимо якусь роботу, яка часто вимагає знань, якими ми не володіємо. Тому ми закриваємо нашого носа і занурюємо голову в цей інформаційний потік.
Шукаємо те, що нам потрібно зараз чи знадобиться у майбутньому
Звучить логічно. Якщо ми маємо конкретний проєкт, над яким працюємо, то ми маємо конкретну тему, знань у якій ми і шукаємо. Чіткий пошуковий запит – це гарний крок для того, аби відфільтрувати зайве. Та чим менш чітка кінцева ціль чи мета проєкту, тим ширше буде результат нашого пошуку. І тут можуть виникнути проблеми – інформації вже може бути забагато.
Допомогти не зʼїхати із розуму можуть дві речі: чіткий дедлайн та інтуїція.
Якщо проєкт має чіткий дедлайн, то у якийсь момент у вас виникне необхідність зупинитись у пошуку чогось нового і перейти у фазу прийняття рішень. Що із того, що ви встигли витягнути із потоку вам знадобиться, а що можна відкласти до кращих часів (інших проєктів).
Якщо немає чіткого дедлайну, то це може означати, що те, задля чого ми шукаємо інформацію, виходить за рамки того, що можна назвати проєктом. Наприклад, запит “як бути гарним татом” – це, погодьтесь, більше про зону відповідальності, яку неможливо обмежити часом. Це скоріш про роль, яку ви граєте у житті.
З надто широким запитом і без дедлайну “стоп“ момент може і не настати. Тому можна робити наступне – занотовувати усе, що видається важливим, цікавим, корисним, дивуючим. Іншими словами, те, що резонує. Та можна відчути страх того, що все є важливим, цікавим, корисним та дивним. Тому так, дійсно можна впасти у відчай і потонути у потоці. Але пробуйте занотувати щось один раз, потім другий. Швидка нотатка в телефоні, власними словами. Одна думка, одне речення. І потім, пізніше, не забудьте повернутись до цієї нотатки і проаналізувати. Може статись, що половина нотаток не мають ніякої користі, але інші нотатки виявляться дуже влучними. Саме ці дві звички, нотувати та рефлексувати над занотованим, розвиватимуть інтуїцію. І з досвідом ця інтуїція буде все більше допомагати, по-перше, виокремлювати суть, по-друге, коротко її нотувати, по-третє, відразу розуміти, що це не те, що потрібно, по-четверте, знизити когнітивне навантаження, бо ви точно знатимете, що нотатка нікуди не дінеться та не забудеться.
Процес мислення – це процес повільний. Корисна інформації сьогодні, може перетворитись на нісенітницю завтра. І це чудово. Бо інформація, що лишиться з вами, – це найцінніша інформація, яка потрібна саме вам для ваших потреб.
Інформація, яка варта уваги
Я вище згадував, що інформація має резонувати. Але що це в біса значить?
Я можу ставити собі наступні питання, щоб визначати, чи вартує інформація місця у моєму телефоні:
Чи надихає мене це? (емоції діють швидше логіки)
Чи це корисно? (для проєктів – це особливо важливо)
Це щось особисте для мене? (кожному із нас, особливо перед сном, лізуть в голому різні дурні і не дуже, але почасти екзистенційні, питання, на які складно знайти відповідь)
Чи це дивує? (якщо щось не дивує, значить частково ви вже це знаєте, тому може і не варто це нотувати)
Повторюсь, із досвідом та набутими звичками, мозок буде автоматично без додатково навантаження розуміти ваші емоції і рука сама потягнеться до нотаток.
