Газетних репортерів і технічних авторів (пер. це фахівці, які створюють технічну документацію, інструкції, довідники, керівництва користувача, звіти та інші матеріали, що пояснюють складну інформацію простою мовою) навчають майже нічого не розповідати про себе у своїх статтях. Це робить їх фріками у світі письменників, оскільки майже всі інші обмазані чорнилом бідаки цього світу багато розповідають про себе читачам. Ми називаємо ці одкровення, випадкові та навмисні, елементами стилю. Ці одкровення говорять нам, читачам, з ким ми проводимо час. Письменник звучить неосвіченим чи поінформованим, дурним чи розумним, брехливим чи чесним, позбавленим почуття гумору чи грайливим — ?
Тощо, тощо.
Чому вам варто проаналізувати свій стиль письма з метою його покращення? Зробіть це на знак поваги до своїх читачів, що б ви не писали. Якщо ви викладатимете свої думки абияк, ваші читачі неодмінно відчують, що вам байдуже до них. Вони затаврують вас як егоїста або зануду — або, що ще гірше, більше вас не читатимуть.
Найприкріше одкровення про себе — що ви не розумієте, де цікаве, а де ні. Хіба ви самі уподобуєте чи не вподобуєте письменників головним чином за те, що вони вирішили вам показати або про що змусили замислитися? Чи захоплювалися ви коли-небудь пустоголовим письменником за його чи її майстерне володіння мовою? Ні. Тож привабливість вашого власного стилю має починатися з ідей у голові.
1. Знайдіть тему, яка вас хвилює
Знайдіть тему, яка вас хвилює і яка, на вашу думку, повинна хвилювати інших. Саме ця справжня небайдужість, а не мовні забавки, стане найпривабливішим і найспокусливішим елементом вашого стилю. Між іншим, я не закликаю вас писати роман — хоча не пошкодую, якщо все ж напишете, за умови, що вас дійсно щось турбує. Але вистачить і петиції до мера про яму перед вашим будинком або любовного листа до дівчини-сусідки.
2. Але не розводьтеся про це.
Я не розводитимуся про це.
3. Нехай це буде просто
Щодо використання мови: пам'ятайте, обидва великих майстри слова, Вільям Шекспір і Джеймс Джойс, писали майже дитячими реченнями, коли їхні теми були найбільш глибокими. «Бути чи не бути?» (To be or not to be) — запитує шекспірівський Гамлет. Найдовше слово налічує три букви. Джойс, коли був у грайливому настрої, міг скласти речення таке ж хитромудре і блискуче, як намисто Клеопатри, але моє улюблене речення в його оповіданні «Евеліна» — ось це: «Вона втомилася» (She was tired). У цьому місці оповідання жодні інші слова не можуть розбити серце читача так, як ці три.
Простота мови справа не лише поважна, а, можливо, навіть священна. Біблія починається реченням, яке цілком відповідає письмовим навичкам жвавого чотирнадцятирічного підлітка: «На початку Бог створив небо та землю».
4. Майте мужність викреслювати
Можливо ви теж, так би мовити, здатні сплести намисто для Клеопатри. Але ваше красномовство повинно служити ідеям у вашій голові. Можете взяти за правило: якщо речення, яким би чудовим воно не було, не висвітлює тему якимось новим і корисним чином, викресліть його.
5. Говоріть, як робите це у житті
Найбільш природний для вас стиль письма неодмінно перегукується з мовою, яку ви чули в дитинстві. Англійська була третьою мовою письменника Джозефа Конрада, і багато з того, що здається пікантним у його англійській, без сумніву, було забарвлене його першою мовою, польською. А письменнику, який виріс в Ірландії, справді поталанило, адже англійська, якою там розмовляють, дуже цікава і музична. Я сам виріс в Індіанаполісі, де мова зазвичай звучить, як стрічкова пила, що ріже оцинковану бляху, а жителі послуговуються лексикою такою ж невибагливою, як гайковий ключ.
У деяких найвіддаленіших улоговинах Аппалачів діти все ще зростають, слухаючи пісні та перекази єлизаветинських часів. Так, і багато американців виростають, чуючи мову, відмінну від англійської, або англійський діалект, який більшість американців не розуміє.
Усі ці різновиди мови прекрасні, так само, як прекрасні різні метелики. Незалежно від того, яка ваша рідна мова, ви повинні цінувати її все своє життя. Якщо це не устандартнена англійська, і якщо вона проявляється, коли ви пишете устандартненою англійською, результат, здебільшого, чудовий, як дуже гарна дівчина, у якої одне око зелене, а друге — блакитне.
Гадаю, що найбільше довіряю власному письму, та й інші, здається, теж, коли я звучу як людина з Індіанаполіса, якою я і є. Яка у мене є альтернатива? Та, яку найбільш наполегливо рекомендують вчителі, без сумніву, її нав'язували і вам: писати, як культурні англійці сторічної чи й більше давнини.
6. Говоріть те, що маєте на увазі
Раніше мене дратували такі вчителі, але більше ні. Тепер я розумію, що всі ті античні есеї та оповідання, з якими мені доводилося порівнювати власні твори, чудові не через стародавність чи іноземність, а бо промовляли саме те, що хотіли сказати їхні автори. Мої вчителі хотіли, щоб я писав точно, завжди підбираючи найвлучніші слова і пов'язуючи їх одне з одним однозначно, жорстко, як деталі машини. Вчителі зрештою не прагнули перетворити мене на англійця. Вони сподівалися, що я стану зрозумілим — і тому мене зрозуміють. Так розвіялися мої мрії робити зі словами те, що Пабло Пікассо зробив із фарбами чи багато джазових ідолів з музикою. Якби я порушував усі правила пунктуації, змушував слова означати все, що мені заманеться, нанизуючи їх одне на одне, мене б просто не зрозуміли. Тож і вам краще уникати стилю Пікассо чи джазу, якщо ви хочете сказати щось вартісне і щоб вас при цьому зрозуміли.
Читачі хочуть, щоб написані нами сторінки були якомога більш схожі на ті, які вони бачили раніше. Чому? Тому що їм самим належить виконати важку роботу, і вони потребують усієї нашої допомоги.
7. Пожалійте читачів
Вони повинні ідентифікувати тисячі маленьких позначок на папері і негайно знаходити в них сенс. Вони повинні читати — мистецтво настільки складне, що більшість людей не опановують його навіть після того, як вчилися цьому в початковій і середній школі — дванадцять довгих років.
Тож у цій дискусії маємо нарешті визнати — наші стилістичні можливості як письменників не є ані численними, ані чарівними, оскільки наші читачі неминуче виявляться такими ж недосконалими митцями. Наша авдиторія вимагає від нас бути співчутливими і терплячими наставниками, завжди готовими спростити і роз'яснити — тоді як ми воліли б ширяти високо над натовпом, виспівуючи, мов ті соловейки.
Це погана новина. Хороша новина полягає в тому, що ми, американці, живемо за унікальною Конституцією, яка дозволяє нам писати все, що нам заманеться, не остерігаючись покарання. Тож найбільш значущий аспект наших стилів, тобто те, про що ми обираємо писати, є абсолютно необмеженим.
