Зазвичай новий альбом Nine Inch Nails з'являвся за 5, а то й більше, років. Але не цього разу. У травні 2005 року вийшов четвертий студійник — «With Teeth». Далі Трент Резнор — вокаліст NIN — позбувся наркозалежності, а за два роки з'являється наступний альбом — «Year Zero».
«Так склалося, що починаючи з 2005 року десь півроку я був в турі, тобто майже 2 роки гастролей в підтримку альбому «With Teeth». І ось під час туру я зрозумів, що мені нудно. Грати на сцені протягом двох годин на день, звичайно, круто, але решту часу ти просто марнуєш. Тож я почав возитись з музикою, хоча раніше під час турів ніяк не вдавалось на цьому зосередитись. А цього разу я відкрив ноутбук і все пішло як по маслу», — зазначив Трент в інтерв'ю з WIRED.
Взагалі він завжди боявся писати тексти.
«Це зазвичай супроводжувалось болем, страхом і неприємним самоаналізом», — зізнався Трент в інтерв'ю з Rolling Stone.
Він продовжив: «Раніше у своїх піснях я здебільшого звертався до особистих тем: близькість, відчуження, пошуки, невдачі, спроби, надії, ненависть. Себто людські проблеми. Але коли я заглядаю в холодне серце великого бізнесу і нашого вбивчого уряду — мені по-справжньому страшно. За їхніми костюмами не ховається людяність чи співчуття. Вони просто проявляють повну зневагу до людського життя й екології цієї планети».
Тому цього разу музикант не став відкривати свій щоденник й переносити власні думки про себе в тексти пісень. Натомість він волів створити антиутопію в музиці.
«Я вперше писав художній текст. Це точно художка. Я не зміг би написати ще один «Downward Spiral», бо це було б брехнею», — каже він в інтерв'ю з Louder.
«Це було свого роду прозріння, — продовжив Трент. — І все крутиться навколо тверезості. Коли ти залежний, здається, що твої проблеми — найважливіші у світі. Я не кажу, що можу змінити світ, але тепер я відчуваю, що мій обов’язок як людини — принаймні намагатися щось зробити».
Тобто вокаліст NIN говорив про речі, які турбували його найбільше. Скажімо, політика адміністрації Джорджа Буша.
«Як людину в моєму віці, як громадянина США, я дуже переймаюсь напрямком, в якому рухається країна. З оцим обмеженням свободи, нашим ставленням до світу і до наших громадян. Здавалося, що про це треба висловитись», — розповідав Резнор з виходом альбому.
«Я справді хотів зосередитися на тому, що перебувало на передньому плані моєї свідомості, а саме: як американця мене обурює поведінка нашого уряду, напрям, у якому він рухається, і той шлях, яким він веде всіх інших у світі. А також його зарозумілість. Тож я написав есе про неоконсервативний уряд, який робить усе, що заманеться, та яким буде світ, якщо ми будемо рухатись у цьому ж напрямі», — сказав Трент.
Писати такий альбом — досить ризикований крок як для такого великого колективу, проте Резнор вважав це правильним рішенням.
«Я чув дещо від подруги, яка працює в уряді. Вона сказала: «Ти точно в списку підозрюваних. Ти облажався». Якусь таку дурню. І я не знаю чи це наші стосунки такі, що вона знала як я відреагую. Або ж це правда, не знаю. Я був занадто гордий, щоб запитати або просто поцікавитись, бо я знав, що це була приманка. Але я в'їжджав і виїжджав з країни 50 разів, і ніколи не було жодних ознак того, що це станеться», — зазначив Трент в інтерв'ю з WIRED.
Менше з тим, став він експериментувати з концепцією. Події в альбомі відбуваються в майбутньому (десь через 15 років після виходу альбому, тобто у 2022 році). Ця історія не має цілісного сюжету й розповідається від лиця різних персонажів.
«Тобто не буде такого, що оповідь ведеться від А до Я. Це радше уривки, фрагменти, полароїдні знімки, що проносяться повз», — сказав Трент в інтерв'ю з WIRED.
Він хотів побачити чи спрацює цей задум. І вже за місяць альбом був майже написаний.
«Я підходив до цього з почуттям, що мені все одно. Не турбуючись про сингли, радіоефіри, мелодії, «правильну» структуру пісень, лейбли, комерційну привабливість, критиків, підлабузництво, очікування моїх фанатів, місця в чартах, тренди тощо. Іншими словами, не хвилювався про все те, за що турбувались би колективи на кшталт Fall Out Boy», — сказав Трент в інтерв'ю з Rolling Stone.
А втім, він зіткнувся з певною проблемою: є колекція пісень, сенс яких розуміє тільки Трент, бо він знає їхню передісторію. А як тепер показати цей всесвіт слухачам, які цього не знають?
З цим запитанням вокаліст переїхав до Лос-Анджелеса. Цілий тиждень він витратив на опрацювання вигаданого всесвіту. Яка там соціально-політична ситуація, що було до цього антиутопічного майбутнього і які події зрештою призвели до такого майбутнього.
«Я поїхав до Лос-Анджелеса не заради культури, — каже він в інтерв'ю з Louder. — Я хотів бути поруч із людьми мого віку. Фальшиві цицьки й дурня про зірок — усе це там є, звичайно, але ж не тільки це. Ви не побачите мене на вулиці чи фотографій, де я ходжу по магазинах. Якщо чесно, усе це викликає в мене відразу. Але мені треба було бути серед людей, які роблять те саме, що й я, бо тільки так можна було створити «Year Zero».
«У мене було непогане розуміння того, яким був би цей світ і які події могли б спричинити його появу, — сказав Резнор. — Потім я обрав персонажів, які опинилися б у різних ситуаціях, від імені яких і мали бути написані ці пісні. І я трохи грався з питанням, як розповісти передісторію, щоб альбом мав сенс для інших. Спочатку я розглядав кілька варіантів того, який медіаформат буде найкращим для цього. Це могли б бути вкладиші, якби такі ще існували в наш час».
Вкладиші — це записи, які можна знайти на обкладинках альбомів платівок і в буклетах, які вставляють у футляр для компакт-дисків
Проте все ніяк не виходило знайти підхожий формат. Дещо все-таки з часом втратило свою актуальність (як-от ті ж компакт-диски).
«Потім я подумав, що, можливо, це може бути вебсайт, який би все пояснював. Однак я зрозумів, що, наприклад, одна з ідей у «Year Zero» полягає в тому, що частина американців втратили право голосу і свободу слова. До їх не дослухаються. Та й взагалі їхній уряд не дає їм жодної можливості висловитись, їхнє мистецтво пригнічується. Більш радикальне крило американців це зрозуміло й знайшло спосіб як достукатись до уряду — тероризм. Це привертає увагу. Тож вони у властивий їм спосіб, висловлюють своє обурення і намагаються підірвати родину сенатора. Бо тільки так їх почують. Хоч ідея з внутрішнім тероризмом сумнівна морально, проте коли уряд пригнічує свій народ, люди вдаються й до такого, намагаючись донести своє повідомлення», — зазначив Трент в інтерв'ю з WIRED.
Він продовжив: «І одна справа розповісти історію у формі есе, вебсайту чи просто параграфом. А зовсім інша — знайти сайт, який, імовірно, є фейком, але, Боже, а раптом... Це відчуття обману, як у «Війні світів» Герберта Веллса, здавалось набагато ефективнішим способом донести історію до аудиторії, аніж просто розповісти їм невеличку вигадану історію».
Ідея зі створенням вебсайту натхненна фільмом «Штучний розум» Стівена Спілберга (як я зрозумів з розповіді Трента, разом з фільмом була якась гра або просто треба було робити правильний запит в гугл, що зрештою приводив до якоїсь божевільної людини).
«Мене привабила неймовірна деталізація і продуманість цього всього. Я подумав: який цікавий спосіб… ну, в тому випадку йшлося про маркетинг фільму. Ви намагаєтесь привернути увагу досить вузької аудиторії, яка готова була б щось шукати і досліджувати. Мені дуже сподобалось як використовувались нові форми комунікації і медіа, що з'явились у той час. Інтернет, дошки оголошень тощо. Ми [Трент і Роберт Шерідан — креативний директор] провели невелике дослідження і знайшли це. От і все що я знав про ARG (Alternative Reality Game). Я був обізнаний із… ну, я великий фанат серіалу «Загублені» і щось типу такого формату. Я бачив оті маленькі журнальні оголошення нібито від тієї авіакомпанії. І це мене захоплює. Не знаю чому, але у мене з'являється цікавість до розгадування головоломок, таємниць, табу, пошуку чогось нового, чого не мало б бути. Радість від дослідження чогось, що не надто складне, але дає результат. Відчуття, ніби ти розкрив щось», — зазначив Трент в інтерв'ю з WIRED.
Відтак, хлопці знайшли компанію «42 Entertainment» і зв'язались з ними. Однак Резнор сумнівався, що компанія взагалі візьметься за такий проєкт. Вони раніше не працювали з музикантами. До того ж постало питання скільки коштуватиме такий проєкт і чи зможуть вони собі його дозволити. Звичайно, Трент міг звернутись до лейблу, але там свої нюанси.
Отже, декілька телефонних дзвінків. Запланована зустріч. І ось хлопцям вже пропонують такий собі 42 Entertainment-нівський підхід — створити наратив, який би супроводжував основну історію, мав чіткий початок і кінець, і з часом його можна було б скласти в єдину картину.
«Трохи поміркувавши, я повернувся і сказав: «Ні, це не те, що потрібно. І ось чому». Бо от, наприклад, «Lost Experience» — я навіть не знаю, хто це зробив — але як фанат «Загублених», коли я дізнався про це і прослідкував кілька підказок, це відчувалось так само цінно як книжки про «Зоряні війни», які продаються в магазинах. Так, дія відбувається у тому самому всесвіті, є знайомі елементи, але я знаю, що Дарт Вейдер там не з’явиться. Тобто такі книги — це просто маркетинг. Я не знайду тут ніяких перлин, це просто маркетинговий хід. Отож я й сказав, що вся увага проєкту має зосереджуватись на музиці. І я хочу, щоб все було однаково. Ви не просуваєте мій альбом, альбом сам просуває цей проєкт. Це буде просто експеримент», — розповів Трент в інтерв'ю з WIRED.
Йому важливо було, щоб таку гру не сприймали як маркетинг.
«Ми жодного разу не намагалися щось монетизувати, хіба що у спосіб, який би жодним чином не змушував відчувати, що тебе намагаються надурити. Саме тому я й не розповідав про це лейблу. Бо перше, що зробив би будь-який лейбл — шукав би спосіб пов'язати це з радіо і розіграшами, а також думав би як змусити людей купувати музику на рингтони. Звісно, якщо випадково з’явиться цікавий спосіб монетизувати і це не заважатиме — чудово. Але ми не можемо собі дозволити маркетингу вплинути на нашу працю. До біса продажі рингтонів. До біса розіграші квитків на концерти. Ми таким не займаємось», — зазначив Трент.
«42 Entertainment» також пропонувала ввести інших персонажів, не пов'язаних з музикою, просто щоб додати в сюжет динаміки. Очевидно, що Трент від того відмовився. Натомість він запропонував зробити все частинами одного пазлу.
«Я передав їм свою Wiki, яку ми з Робом написали. Вона містила весь бекграунд «Year Zero». Ми з Робом використовували це як певний шаблон, де поєднувались наші ідеї, позаяк не важко в такій історії відхилитись кудись вбік. А ще так ми побачили, що нам треба було, наприклад, глибше зануритись у конфлікт між Індією та Пакистаном, дослідити його причини і наслідки. Вдаватись в подробиці чи ні — вам вирішувати, просто це було щось намацальне і зрозуміліше для нас. Ось це ми й передали їм. І я запропонував вибрати що з цього буде підказками, вебсайтами і таким іншим. Але не додавайте персонажа X, у якого є свій шлях від точки А до точки Б. Нехай це буде якийсь конкретний момент. І тоді вони вигадали ось що: двадцята частина секунди Інтернету була відправлена в минуле і потрапила в наш Інтернет. Круто, що так зникла потреба в сюжетному розвитку. Зник наратив. Тепер це були фрагменти. Ти знаходив шматок газети, складав його, отримував уривки інформації звідти. І мушу сказати, це був найцінніший досвід співпраці, який я коли-небудь мав, включаючи музику», — зазначив Трент в інтерв'ю з WIRED.
Настав час представити цей всесвіт людям. Оскільки це було щось нове, унікальне й експериментальне для «42 Entertainment», компанія могла дозволити собі трохи розгулятись. Спершу, звісно, на концертах вони залишили в туалеті USB з піснями й з іншою інформацією. Потім гурт використовував динаміки, з яких певний звук з дальньої дистанції передавався прямо в голови людей. На папері звучить круто, але колектив так ніколи й не дізнався чи хтось почув їхні страшні повідомлення, яке вони попередньо озвучили комп’ютером.
Колектив також запланував таємний концерт, на який потрапили б люди, що продовжують грати в цю гру. Проте концерт мав би бути незвичайним, щоб люди були ним захоплені так само як і грою.
«Ми почали говорити про фазу, коли не все було заплановано з самого початку. Звісно, кістяк ідей був. Але деякі речі могли змінитись залежно від того, як усе розвиватиметься», — сказав Трент в інтерв'ю з WIRED.
Наприклад, тоді в моменті з'явилась ідея вбити Трента (не буквально). От закінчується концерт, люди покидають будівлю, опиняються через дорогу від неї як раптом ця будівля вибухає.
«Як це, чорт забирай, зробити?», — каже Трент в інтерв'ю з WIRED.
Він став писати короткий синопсис того, що має статись.
«Я був впевнений, що за це ми понесемо якусь відповідальність. А раптом хтось постраждає, і так далі. Але потім я раціоналізував це так: добре, коли ти йдеш до будинку жахів, на тебе кидаються з бензопилою і стробоскопом в темряві. За це, як правило, ніхто не потрапляє до в'язниці. [...] Ми обговорили це і вирішили використати те місце, в якому раніше знімали відео на пісню «Survivalism». І, на моє велике здивування, все пройшло без жодних проблем», — каже Трент в інтерв'ю з WIRED.
Щоправда, Трента, як персонажа, вбивають в кліпі «Survivalism». А концерт закінчився тим, що загули сирени, на те місце прибула група SWAT і розкидали сльозогінний газ. Усі почали в паніці вибігати, не розуміючи, що відбувається. Когось вивели до автобуса, інших поставили обличчям до стіни. Словом, колектив зробив все так, як і з сайтами — усе здається фейковим, а що як раптом ні…
Неймовірна увага до деталей, яка змушує людей фокусуватись на подіях, що відбуваються навколо. Подивитись на те як ми знищуємо самих себе і нашу Матінку-Землю. Бо вся історія «Year Zero» хоч і вигадка, але базується на тогочасній політичній ситуації
«І коли мене запитують: «Як запобігти цьому? Думаєш, світ справді стане таким?», я відповідаю: «Сподіваюся, що ні». Але щоб цього не сталося, людям треба більше звертати увагу на те, що відбувається просто зараз. І бачити, як хтось в інтернеті, навіть якщо це лише кілька людей, починає ставити під сумнів якусь наступну дрібничку, що проходить під прикриттям Патріотичного акту чи гасла «Ми захищаємо вашу свободу», і замислюється над цим — це вже, я думаю, крок у правильному напрямку. І з боку молоді сьогодні, і з боку будь-кого взагалі», — зазначив Трент в інтерв'ю з WIRED.
До речі, історія мала б продовжитись у другому альбомі. Про Трента мали написати біографію, дві книги з якої були б реальними, а ось третя ніби потрапила з майбутнього в минуле (або просто знайдена в архіві). Там була б описана смерть Трента і взагалі чим усе закінчується (у всесвіті «Year Zero»). А також там пояснювалось би що таке The Presence й купа інших відповідей на всі запитання. Але продовження ми так і не побачили.
