Як та за що вбили Цезаря?

Сьогодні річниця смерті Гая Юлія Цезаря. У 45-му році до нашої ери він переміг останніх прихильників Помпея та став одноосібним правителем Риму, отримавши посаду довічного диктатора. Він мав шалену підтримку серед народу.

Проте його необмежена влада непокоїла римську аристократію, серед якої було багато колишніх прихильників Помпея та партії оптиматів. Супротивники Цезаря вбачали в ньому тирана та звинувачували його в намірі скасувати Республіку та встановити в Римі царську владу.

Це було дуже серйозне звинувачення для давнього Риму, адже римляни пишалися своїм республіканським державним устроєм та тим, що в часи сивої давнини повалили монархію. Ім’я царя було для римлян ненависним.

Цезар, тим часом, отримав ще один найвищий титул – *pater patriae* (батько вітчизни). На його честь влаштовувалися урочистості, приносилися жертви, проводилися ігри та театральні вистави. Багатьом противникам Цезаря це нагадувало царські почесті.

Ходили плітки, що він, замість звичайного для римлян курульного крісла, під час засідань Сенату сидів на кріслі зі спинкою з золота та слонової кістки. Швидше за все, це було через його хвору спину. Проте це породило чутки про те, що Цезар сидить на троні.

Ці плітки підкріплювалися тим, що Цезар постійно, а не тільки під час тріумфу, носив тріумфальний одяг червоного кольору, червоні чоботи та золотий лавровий вінок. В цьому вбачали натяк на царський одяг та золоту корону або царську діадему.

Також одного разу Цезар перед початком засідання Сенату не підвівся, як то було прийнято. Швидше за все, це також могло бути викликано його проблемами зі спиною (йому було 55 років). Також не додавали позитивних моментів Цезарю й його стосунки з єгипетською царицею Клеопатрою.

Ширилися чутки, що він хоче взяти шлюб з Клеопатрою та встановити в Римі монархію за елліністичним зразком, зробити Клеопатру своєю царицею, а їхнього сина, Цезаріона, – своїм спадкоємцем.

Важко сказати, чи дійсно Цезар прагнув царської влади, адже він уже мав фактично необмежену диктаторську владу, і з точки зору повноважень титул царя нічого б не змінив. Проте деякі його дії свідчать, що ці підозри могли бути небезпідставними.

Наприклад, одного разу прихильники Цезаря вдягнули на його статую царську діадему, за що їх ув'язнили. Цезар не прокоментував сам факт цього, але наказав їх звільнити та звинуватив у зраді народного трибуна Марулла, який віддав наказ ув'язнити їх.

Це було нечувано для Риму, адже посада народного трибуна вважалася священною, і сам трибун мав абсолютний імунітет від переслідувань. Проте це не зупинило Цезаря, і він кинув його до в'язниці.

Іншим разом, під час Луперкалій, Марк Антоній на великому скупченні народу спробував вдягнути Цезарю царську діадему. Це викликало велике занепокоєння в натовпі, і Цезар відмовився, чим отримав оплески.

Сучасники вважали це спланованою акцією, у ході якої Цезар перевіряв, чи сприймуть його як царя. Якби реакція народу була схвальна, він міг би прийняти діадему та проголосити себе царем.

Наприкінці лютого — початку березня 44 року до нашої ери в Римі стався заколот з метою вбивства Цезаря. У заколоті брали участь понад 60 сенаторів, але історія зберегла імена лише 20 з них.

На чолі заколоту стояли Марк Юній Брут та Гай Кассій Лонгін. Обидва були особистими друзями Цезаря, але під час громадянської війни стали на бік Помпея. Однак Цезар пробачив їх і дозволив знову обіймати високі посади.

Серед заколотників були й колишні побратими Цезаря, наприклад Децим Юній Брут, який був одним з легатів Цезаря під час галльської та громадянської війн, а після цього отримав високі посади. Його мотиви незрозумілі, ймовірно, він приєднався до заколоту через вплив брата.

До заколотників також увійшли інші легати та офіцери Цезаря – Гай Требоні, Сервій Сульпіцій Гальба, Туллій Цимбер, Луцій Мінуцій Базил та інші. Окремо варто згадати одного з найкращих друзів Цезаря – Публія Сервілія Каску.

Мотиви у всіх були різні. Хтось вважав, що Цезар прагне стати царем і справді хвилювався за долю республіки, хтось вважав, що отримав недостатньо за свою підтримку під час боротьби за владу, хтось мотивувався особистими образами.

Спочатку заколотники планували вбити не лише Цезаря, але й його найближчих помічників — Марка Антонія та Марка Лепіда, але проти цього виступив Брут, який, ймовірно, дійсно турбувався за республіку.

Напередодні фатального засідання сенату дружина Цезаря, Кальпурнія, нібито побачила сон про його загибель. Більш того, знамення під час релігійних церемоній того ранку також були несприятливими, і Цезар вирішив скасувати засідання сенату.

Це поставило заколот під загрозу, адже за два дні Цезар мав вирушити в похід проти Парфії, і в оточенні відданих йому військ він був би недосяжний для заколотників. Іншої нагоди могло не бути.

Тому заколотники відправили до Цезаря Децима Брута, якому Цезар довіряв, і той переконав його все-таки прийти до Сенату, щоб виявити повагу до сенаторів.

За свідченнями Аппіана, Светонія та Діона Кассія, Цезар мав кілька можливостей уникнути смерті. Дізнавшись про змову, один із його друзів поспішив попередити його, але не застав Цезаря вдома — він вже вирушив до Сенату. Інший прихильник також поспішав, але не встиг — Цезар уже увійшов до зали засідань. Нібито під час походу на засідання Цезар отримав записку з попередженням про заколот, але не став її читати та поклав до течки з документами.

Засідання мало відбутися в театрі Помпея — традиційному місці засідань Сенату, оскільки курія була зачинена на ремонт. Заколотники зібралися там заздалегідь і чекали на Цезаря. Раніше за нього прийшов Марк Антоній.

Марк Антоній був кремезним хлопцем, відомим своєю фізичною силою та вправністю у бою. Це викликало занепокоєння серед заколотників, адже, хоча їх було багато, вони боялися, що втручання Антонія дасть Цезарю шанс на втечу.

Гай Требоній, бойовий побратим Антонія, підійшов до нього та сказав, що має з ним важливу розмову наодинці. Антоній, нічого не підозрюючи, погодився, і вони вийшли з приміщення. Тоді Цезар прибув до Сенату.

Цезар сів на чолі Сенату, прямо під статуєю Помпея. До нього підійшов один із заколотників, нібито щоб поговорити про повернення свого брата з вигнання. Наблизившись, він схопив Цезаря за тогу.

Цезар спробував відштовхнути його з криком «Це насильство!», і в цей момент Каска вдарив його кинджалом. Проте рана не була смертельною — вона лише зачепила плече. Наступним ударив Сервілій, і потім почали завдавати удари інші заколотники.

Цезар упав на підлогу і, з останніх сил, натягнув край тоги на обличчя. Фраза «І ти, Бруте?» — відома в масовій культурі як останні слова Цезаря — насправді належить Вільяму Шекспіру, і звучить в його п'єсі.

На тілі Цезаря було знайдено 23 колоті рани, лише одна з яких виявилася смертельною — її, ймовірно, завдав Сервілій. З 60 змовників більшість не брала участі в убивстві. Гай Юлій Цезар загинув від рук людей, яких він або помилував, або вважав своїми друзями.