Про індоєвропейську спадщину в українській мові ми вже поговорили тут. Тепер на черзі слова зі спільнослов’янського лексичного фонду.
Спільнослов’янський лексичний фонд
З деякими фонетичними змінами ці слова вживаються в усіх слов’янських мовах:
мачуха, вітчим, побратим, прадід, внук, жінка, чоловік; тіло, хребет, палець, ніготь; цвіт, зілля, пшениця, малина, овочі, верба, сосна; скотина, птиця, кобила, кінь, лисиця; місяць, вітер, дощ, буря, гроза; посуд, сковорода, чашка, ложка, корито; хліб, масло, сало, пиво, кутя, тісто; місто, село, двір, стовп; камінь, долото, вапно, лопата; конопля, полотно, веретено, нитка; дрімати, плакати, розуміти, думати, любити; великий, тонкий, солодкий, круглий, теплий, веселий та ін.
У спільнослов’янський період оформилися й назви багатьох абстрактних понять: віра, воля, надія, радість, правда, кривда, слава, ненависть та ін., а також числівників: один, два, десять, сто, двісті тощо.
Спільносхіднослов’янська лексика
У контексті розмови про спільнослов’янську слова варто згадати і про спільносхіднослов’янську лексику. Дослідження продемонстрували, що немає підстав для виокремлення таких слів, тому що не було єдиної прамови виключно для трьох мов − української, російської та білоруської. Ці мови розвивалися незалежно одна від одної, вони, як і всі інші слов’янські мови, утворились із спільнослов’янської мови-основи, або праслов’янської. Немає спільносхіднослов’янської мови — немає і спільносхіднослов’янської лексики в українській мові. Все просто!
Власне-українська лексика
До власне-українських належать слова, які виникли в українській мові в період її формування та розвитку й виражають її національну специфіку:
бублик, галявина, година, щодня, повітря, віхола, мрія, вареники, галушки, паляниця, сніданок, чоботи, свита, хустина, коханий, чарівний, яскравий, бентежити, линути, гартувати, вщерть, навпростець та ін.
Якщо цікаво, то можна лишати лайки/коментарі і я продовжу рубрику про лексичний склад української мови, щоб потім перейти до теми українізмів в іноземних мовах :)
