- У давні часи ми, боги, жили в гармонії, - почав свою розповідь Лір, коли ми вмостились за столом.
- У кожного з нас були свої обов'язки, і хоча не всі з нас впливали безпосередньо на ваш, смертний світ, ми жили в рівновазі. Але про це ти вже частково чула.
- Так, Шак мені трохи розповідав, - кивнула я, уважно дивлячись на бога води.
Поки ми розмовляли, нам принесли вечерю. Мене вразило розмаїття страв: хрусткі скибочки сушеного м'яса, запашна риба, соковиті салати з фруктів та овочів, і навіть хмільний напій, поданий у старовинному глечику з вирізьбленим символом води. Я взяла кілька чіпсів і, жуючи, слухала далі.
- Серед нас були боги, що берегли баланс між світами. Деякі працювали з душами - тих, хто вже помер, і тих, хто тільки мав з'явитися на світ. Смертні називають ці місця Раєм та Пеклом, але насправді це - одне й те саме. Тонка грань між світами. І колись нею опікувалася Шео.
- Шео? Та сама... відьма? - перепитала я, хоч і здогадувалась про відповідь.
- Вона не "відьма", - спокійно відповів Лір. - Вона богиня. І хоч нині її називають злою, я досі сумніваюсь, що в її серці було зло. Шео була хранителькою душ, працювала разом з Азурою. Вони навчали душі, оберігали їх. Але щось змінилось. Немовби її внутрішнє світло згасло… і і залишився лише попіл.
- Що сталося?
- Ніхто не знає напевно. Одного дня вона зникла. А згодом повернулась - вже іншою. Вкрала один з найсильніших манускриптів, створила срібну арку, ту саму, через яку ти потрапила сюди. І замкнула в ній наші сили. Тих, хто виступив проти, - знищила. Тих, кого не вбила, - змусила підкоритися або втекти.
- І що тепер?
- Тепер ми ховаємося тут. Усі ті, хто не скорився. І шукаємо шлях повернути собі силу.
- А де Шео зараз?
- Її маєток розташований на захід від арки, - долучився до розмови Шак, який непомітно підійшов ближче. - Там вона зібрала навколо себе слабших божеств - хтось служить їй добровільно, хтось - у полоні. Вона зміцнює свої позиції, а світ навколо повільно вмирає.
- Маєток... - повторила я задумливо. - Треба добре подумати, як дістатися туди й що робити. Якщо я тут не просто випадково, то маю щось змінити.
Я замовкла. Мої думки змішались у хаотичний клубок. Все, що розповіли мені Лір і Шак, перевертало уявлення про світ. Я, звичайна дівчина, - частина боротьби між богами?
Не помітила, як зала спустіла. Залишились лише кілька істот, що прибирали стіл і гасили кристали на стелі.
- Пропоную відпочити, - м'яко сказав Шак. - Свіжа голова - найкращий порадник. Пішли, я покажу тобі твою кімнату. Тут ти в безпеці.
- Дякую, Ліре, за все, - я підвелась - і посміхнулась богові води. - Побачимось завтра.
Ми з Шаком рушили тунелем, що вів у глиб печер. Кристали на стінах все ще тьмяно світилися, вказуючи шлях. Ми кілька разів звернули, поки не зупинились біля масивних дерев'яних дверей.
- Ось твоя кімната, - сказав Шак і відчинив їх. - Якщо пройдеш ще трохи далі по тунелю, знайдеш гаряче джерело. Добре допомагає розслабитися. А вранці приходи на сніданок до великої зали - не заблукаєш, обіцяю.
- Добре. Дякую тобі за все.
- Надобраніч, Олексо.
Шак зник у темряві, а я залишилась сама. Приміщення виявилось затишним і несподівано теплим. На стінах - знайомі кристали, що світилися, як нічні зірки. У шафі - складений одяг, рушники, запас ковдр. Ліжко було велике, поруч - простий стіл із різьбленням у вигляді хвиль. Все виглядало давнім, але доглянутим.
Я переодягнулась у чистий одяг, взяла рушник і вийшла з кімнати, скеровуючи кроки вглиб туннелю, як казав Шак.
- Ну що ж... подивимось на те гаряче джерело, - прошепотіла я, вдихаючи чисте підземне повітря.
Попереду тьмяно світилися кристали... і десь далеко ледь чутно вирувала вода.
