Останні три дні я провела у філософських роздумах на тему чому в одних людей зуби мудрості не ростуть, а в мене вилізло усі 4 штуки? Відповіді на це запитання я не отримала, хоч і вивчала антропологію і чудово розумію будову людського черепа та чому власне ці непрохані паскудники так болять. Отже, позбувшись останнього зуба мудрості я отримала три дні цілковитого мовчання та самоаналізу.
Спойлер – самоаналіз ні до чого не привів, але зʼїла морозивко. Було смачно.
Усі ці три дні я спостерігала за тим, як мої колеги розвиваються, поки я деградувала до рівня плісняви, що заполонила самотній кабачок у моєму холодильнику. І це наштовхнуло мене на думку, що усе своє довге життя я дивлюсь на речі не зовсім правильно. І я зараз не про погляд на життя під антибіотиком, знеболювальним і заспокійливим, бо ж скажена, мов Чихуахуа.
Усі роки, що я пишу, я завжди себе з кимось порівнювала. З визнаними геніями, вважаючи, що варто прагнути до вищого рівня. З талановитими колегами, запитуючи себе “Чому вони взагалі вважають мене хорошим автором?”. І звісно ж, моє улюблене – з колегами, з якими у нас вічні конфлікти (ага, воно лиш з виду всі такі ніжні бабусині булочки, а по факту, трапляються не зовсім приємні особи).
І тут, коли нарешті подіяло знеболювальне і я змогла подумати про щось, окрім “Чого ж мені спокійно не жилось?” я зрозуміла одну важливу річ.
Взагалі, варто уточнити, що я з тих людей, що завжди шукають позитив і щось хороше. Та тільки є одна маленька проблема – я можу скільки завгодно шукати його і навіть вірити у це, але приходять миті слабкості, коли на поверхню просочується страшна невпевненість в собі, що я певна, сидить глибоко всередині у кожного з нас.
Взагалі – це нормально відчувати такі емоції. Відчувати невпевненість у собі, а потім почуватись так, мов можеш все на світі (щоправда, у мене ці два стани змінюються надто швидко😅 Проте це дурня.)
Я про що.
Валяючись, мов розварена сарделька на ліжку і чухаючи хутряний животик кота я зрозуміла, що почуватись краще мені допомагає отримання нових навичок. Завжди буде хтось “розумний”, хто на твої слова про довгий шлях і омріяний результат роботи, розповість про те, який він ахуєнний і в рази кращий за тебе. І ти вже лежиш і киснеш від того, що ти нездара. І навіть не аналізуєш того, що свої досягнення ти чесно заслужила та працювала для цього, а ця людина просто не вміє похвалити когось, крім себе.
Просто комусь подобається знецінювати інших та самостверджуватись таким чином. Варто з цим змиритись. Але на бокс записатись й досі хочу, щоб заспокоювати нерви😅
У кожного свій шлях. Але ж завжди хочеться все і одразу.
Тому, якщо у вас такі ж сумніви, такі ж страждання щодо того, що ви нічого не знаєте і взагалі ні на що не здатні – пішли вчитися😅
Тож. Я знову і знову повертаюсь на свою любу стежину вивчення всього, де проходжу курси для письменників, редакторів і сценаристів. І вирішила поділитись з вами черговим знайденим курсом. Можливо, у вас така ж фігня і отримавши погляд на все це від іншої людини, ви зможете знову повірити в себе❤️
Тому, залишаю посилання на сайт Літосвіти
Тут ви зможете знайти багато цікавого, а також отримати відповіді на чимало своїх запитань. Краще використати свою енергію на щось корисне, ніж длубатись у своїх страхах, повірте на слово😅
Якщо хтось має гарні курси – буду дуже вдячна за поширення їх у коментарях❤️❤️❤️
