Містика забуття: слідуючи за потойбічним.Найперша пригода:
Надворі пахне свіжістю й теплом. На горизонті, плавно переходячи у синє небо, піднімаються невисокі пагорби, вкриті густими лісами. Літній вітерець приносить аромат свіжоскошеної трави та квітів. Дві подруги гуляють стежкою, що десь далеко починалася від їхнього будинку в селищі. Деякий час вони милувалися краєвидами рідних місць, теревенили о планах на це літо. Згадували минулі дні, і так плавно, перескакуючи з теми на тему, згадали одну страшенну пригоду:
- І треба ж нам було послухатися двох перехожих і перевірити чутки на собі ж, - згадавши, обличчя Сай прийняло серйозний вигляд.
- Так, це явище із сяйвом мені довго в кошмарах снилося, - підтримала бесіду Лаор.
- Але знаєш, хоч мені теж було страшно ночами, цей досвід був цікавим. Ми можемо стати справжніми мисливцями за привидами, - різко загорілася Сай.
- Навіть якщо ми розповімо комусь про те, що бачили, нам ніхто не повірить.
- Отже, ми знімемо на відео. А якщо скажуть – монтаж, то хоч би заробимо на переглядах.
- Ти знову хочеш у той гуртожиток?
- Ні, - Сай аж здригнулася від спогадів. - Я б пошукала інші місця, більш безпечніші для втечі.
Дівчата все йшли, краєвиди помалу змінювалися: від доглянутих полів, до ділянки, де рідко ступає нога людини. Окрім розмов, ще однією розвагою було вишукувати бодай щось цікаве. Наче підслухавши безмовне бажання дівчат, Сай, розглядуючи сусіднє поле таки побачила дещо незвичне для цих місць й осмикнула подругу.
У далині намалювалась маленька дерев'яна хатинка. Серед величезного поля? Хто б хотів жити на такому відшибі? Тільки якщо це не маніяк-одинак. Або хтось з ненавистю до навколишнього світу, такий собі інтроверт. Однак, без ділянки під город важко прожити, не виїжджаючи до міста. Скільки питань та як мало відповідей. А може це зачарована хатина? Фантазія ринула повним ходом. Дівчата знову відчули почуття азарту й хвилю адреналіну, як минулого разу. Цікаво, що ж це за покинута хатина, яка заволоділа думками й емоціями подруг. Їм захотілося перевірити свої здогадки. Зазирнути у лігво до самої невідомості.
Жодної огорожі навколо будиночка, лише поросла травою стежка. Забиті вікна, та так, що не підгледити в щілинах, яка всередині ситуація. Двері так само забиті, принаймні так виглядали на перший погляд. І все ж ситуація стає багатообіцяючою. Між дверима і дверним прорізом знайшлася щелина. Хтось із місцевих заходив? Чи це приходив власник дому?
Двері легко піддалися, відчинившись з дратівливим скрипом.
- Та тихіше ти, - смикнула Сай подругу за футболку.
- Це двері, що з ними зроблю? - нерозуміючі скрикнула Лаор.
Здається, дівчата були гучніші за старі двері. Вони завмерли, закривши рота долонею. Їм хотілося вірити – їх ніхто не почув. Переконавшись, що ніякої реакції зсередини не відбулося, дівчата зазирнули всередину. Лаор вже витягла руку з телефоном, де почався запис відео.
Старі дерев'яні меблі стояли в кутках кімнати. По підлозі розкидані уламки посуду та різні ганчірки. Світла від телефонів було недостатньо, щоб розглянути деталі на відстані. Маленькі предмети вивчали у руках. Деякий час світло від ліхтарів тинялося поверхом. Нічого дивного, звичайний кинутий будинок.
- Що ж, тут немає нічого паранормального, - дала свій вердикт Лаор.
- І все ж, цей дім на щось схожий.
- На старезний сарай?
- Та ні, як там його. – намагаючись згадати Сай зажмурила очі і схрестила руки. – А! Ми ж про це чули, коли купували воду на ринку – про відьмину хатину.
- В такому сенсі, усі покинуті хати можуть підійти.
- Але ж не кожна стоїть на самоті у полі, та й....
Чашка, яку ніхто не чіпав, десь вдалині впала на підлогу, змусивши дівчат підстрибнути від страху. Лаор різко розгорнула напрямок камери у бік посуду:
- Це ти зробила? - Лаор намагалася приховати свій тремтячий голос.
- Ні-і. Я не чіпала.
Може чашка з самого початку стояла на краю столу і від вібрації скрипучої підлоги або якоїсь іншої взаємодії з предметами, змусило чашку впасти. Декілька секунд очікування, а після подруги продовжили вивчати кімнату. З інших проходів знайшлися лише сходи на другий поверх, більше жодних дверей чи додаткових кімнат.
Дівчата довго дивилися на сходи, страшно підніматися нагору, ще темніше ніж унизу. І все ж таки, Сай рушила з місця першою і так само перша пішла перевіряти, що ж поверхом вище. Декілька кроків по скрипучих сходах. Дошки нили від кожного наступного пересування тіла, з наростаючим ефектом. Лаор вирушила за своєю подругою. Сходи завили з подвійним зусиллям, розповідаючи, як важко їм витримати такий тиск.
Подолавши піднесення, дівчата відразу зупинилися, стоячи одна біля одної.
- Ти перша? - Глянула на подругу Сай. - Я на початку піднімалася.
Лаор зібравши волю в кулак, а думки до ладу, вирішила все ж дослідити темні кути поверху. Зробивши перші кроки, по тілу промайнув холодок. Це спричинено не звичайним страхом перед невідомим. Старою хатиною пролунали звуки скреготу і зловісні стуки. Шуми заповнювали простір, наче пробудження зла з глибин. Слідом дівчата побачили, як з'являється тьмяна, спотворена постать. Спочатку воно просто миготіло коридором, але із наближенням обриси ставали чіткішими. Розпливчастий силует набирав вигляду кістлявої жіночої фігури. Її риси обличчя поцятковані дрібними тріщинами і плямами, нагадуючи розбите дзеркало. Очі привида жінки, холодні й неживі світяться блідим синім вогнем, немов згасаюча свічка. Погляд її проникає крізь темряву та пронизує душі своїх жертв. Кожен її рух сповнений незрозумілої агресії й люті, тоді як її голос віддається роздратованим шепотом, проникаючий у самі глибини підсвідомості.
Більше немає сил терпіти цю, до кісток, страшну картину. Ноги дівчат самі понесли їх до виходу, несучись сходами. Мозок перестав контролювати ситуацію, і тому тіло машинально намагалося себе врятувати.
Наступного дня подруги гуляли тією ж стежкою. Що ж таки з ними сталося минулого дня? Їхня фантазія на стільки розігралася? Запис з телефону показує – дівчата були в якомусь покинутому будинку. Однак, ні привида, що з'явився нізвідки, ні самої хатини, на її вчорашньому місці, не було.
Наступна пригода:
