Містика забуття: слідуючи за потойбічним.Найперша пригода:
Тонка людина – ті, хто цікавилися кріпіпастою знають його як Слендермена. Високе, безлике та з безліччю руками забирало усіх, кому не пощастило трапитися. Деяка інформація від авантюристів почала швидко розповсюджуватися інтернетом. А точніше – як викликати Слендера.
- Сай, я дещо цікаве знайшла, - несучись на кухню, кричала Лаор. – Глянь, що я найшла, - протягує телефон подрузі, де висвітлювалась картинка якогось створіння.
- Як викликати Слендермена? – Сай повеселішала, а потім насторожилась. – Це один з персонажів кріпіпасти. Вважаєш, то правда? Я якось читала про Джеффа вбивцю.
- Про них мало інформації. Лишень: які вони небезпечні і ось ця, - Лаор ткнула пальцем у телефон, - Як його визвати.
- Що там вказано?
Лаор підсунула стілець ближче до подруги, усілася і прогортавши сторінку сайту почала читати:
«Для виклику вам знадобиться: 5 листів паперу, ручка, яскравий браслет, піковий валет, клей
Час доби: 3 година ночі.
Я напишу про два способи: для багатоповерхівок та для приватних будівель…»
- Ми ж не живемо у багатоповерхівці, - перебила Сай. Як добре, що скоро ми поїдемо до бабусі, можемо попроситися лишитися ночувати у нашому будиночку на дереві.
- Гарна ідея, він навіть ближче до лісу розташований, - Лаор прогорнула далі, висвітлилась потрібна інформація, додатково про те, що бажано знаходитися поблизу хащ:
«Вночі, у темній кімнаті(можна увімкнути ліхтарик) розкладіть папір.
· На першому листі намалюйте дерево
· На другому лице
· На третьому необхідно клеєм приклеїти пікового валета
· На четвертому листі малюємо себе з яскравим браслетом
· На останньому листі малюємо будиночок
Тепер, коли ви зробили п’ять листів, приступайте до самого обряду: п’ятий лист з будиночком залиште у себе в кімнаті, малюнок с вами і браслетом покладіть біля піддашшя, пікового валета прикріпіть до дерева, яке ближче до вашого дому, малюнок з лицем – на дереві, трохи поодаль від попереднього і подалі від дому, малюнок з деревом ще далі. Після чого вертайтеся у свою кімнату, почекайте пів години. Потім поверніться до малюнку з деревом, а також перевірте інші. Нібито до дерева буде примальований шибеник. З обличчя зникнуть очі та рот, лишиться лише овал. Карта може бути підмінена на іншу або замазана чорним олівцем. Зображення з вами має зникнути, бо Тонка Людина забере його. На малюнку з будинком, або десь поруч із ним, буде зоставлена мітка – чорний хрест. Якщо це трапилось у вашій кімнаті, то, коли ви обернетесь, Тонка Людина забере вас. Якщо ж мітка зроблена біля інших малюнків, найдіть її. Якщо втечете – помре хтось з ваших близьких.»
Подруги здригнулися від прочитаного у кінці.
- Забере тебе, або помре інший – романтика, - зробила висновок Сай.
Нарешті, поїздка до бабусі, котру дівчата чекали з того самого дня, коли придумали нову авантюру. Очі палають, а руки чешуться по скоріше розпочати. І це ті самі дві дівчини, які боялися заходити до старих покинутих будівель? Котрих до смерті налякав привид жінки? Наче їх свідомість вибивала із пам’яті ті страшні моменті і на сьогоднішній день ті прогулянки здаються звичайною уявою. І все ж таки….вони мають намір продовжити далі.
Ближче до третьої ночі, ще пару хвилин лишилось. На підлогу із рюкзака випали олівці, листи паперу та упаковка із гральними картами. Дівчата порядно розклали предмети перед собою, а поряд поклали телефон із списком завдань. Сай дістала колоду із коробки та прийнялась шукати пікового валета. Лаор тим часом наділа кольоровий браслет на руку, підсунула до себе лист паперу, олівець у руки і почала процес малювання. Сай приклеїла карту до паперу, а після взялась помагати.
- О-о тож… - Лаор взяла у руки телефон, - лишилося розвішати малюнки, - очами пробіглася по списку, чи все вони виконали на даний момент.
- П’ятий малюнок ми лишаємо вдома, тут, - нагадала Сай.
- Так. Четвертий… як би зробити. Тут вказано, що потрібно лишити біля піддашшя… - Лаор не встигла закінчити з роздумами, як подруга перебила:
- Лишимо перед дверями, положимо зверху щось, аби не улетіло. Я знаю, що у нас скоріше тераса, аніж піддашшя, але можемо спробувати.
- Добре, а з іншими малюнками – у ліс.
Темний дрімучий ліс виглядає як непрохідне море зелені. Високі дерева, покрите моховитою корою та густим листям, утворюють похмурі, темні алеї, наче тунелі у інший світ. Такий пейзаж постав перед дівчатами, коли ті наблизились. Третій малюнок красується на кроні дерева, прикріплений канцелярським гвіздочком, а подруг чекає шлях далі.
У тиші можна почути лише свої кроки. Шурхіт листя під ногами або шепіт вітру, який ніби попереджає про таємниці лісу та небезпеку. Подруги намагалися не йти у глиб, а також запам'ятовувати дорогу, якою вони прийшли. Другий малюнок знайшов своє місце.
Тіні, які відкидають дерева, створюють ілюзію того, що щось або хтось пильнує за кожним кроком. Дівчата трималися за руки, аби якщо щось – втекти і не кидати друга напризволяще. Останній малюнок закріплений. Тепер можна вертатися у будиночок і чекати ефекту.
Дівчата сиділи при вимкненому світлі, дивилися у вікно, шукаючи ознак присутності Слендера. Довге видивляння у темряву вимотує, мозок сам додумує різні картинки, а в кінці сам втомлюється боятися. Крім того, зараз пізня ніч, організм себе слухатиметься і дасть команду на відключення. Отже, подруги заснули, самі того не помітивши.
Промені сонця впали до кімнати, крізь брудне вікно. Світло потроху сягало обличчя, ставало тепло. Рука прикрила очі, що морщяться, від яскравого освітлення. Лаор підвелася, підтяглася, а потім усвідомила, що вони проспали.
- Сай вставай, - кинулася будити подругу Лаор. - Вставай.
Сай неохоче розплющила очі:
- Вже ранок... - позіхаючи, сказала та.
- Так, ранок. Ми заснули, навіть забули перевірити малюнки, а я ще забула записати відео, як ми Слендера викликаємо, - посумнішала і так без настрою Лаор, - Втім, це вже не важливо.
Дівчата прибігли додому снідати, а потім вирушили шукати записки. Все ж таки, це не просто поразка. Швидше обряд зовсім не спрацював. Адже малюнки у якому вигляді повісили, у такому вони й чекали на авторів.
- І що робити? Спробуємо ще раз? - Запропонувала Лаор, знімаючи свої мистецтва.
- Ще раз, але в хаті. – твердо відповіла Сай. – І малюнки нові зробимо.
Ближче до третьої ночі. Дівчата сіли в кімнаті, подалі від батьків та бабусі. Телефон висвічує список завдань. Олівець клопочеться по білому листку, залишаючи за собою чорний слід.
- Всім привіт. Ви на каналі мисливців на привидів, - нещодавно дівчата почали викладати свої відео на Ютуб і це буде одним з них. - Сьогодні ми будемо викликати Слендера або Тонку Людину, кому як зручно називати.
Сай показала в камеру малюнки та додала:
- Ось такі картки ми зробили, - також окремо повторила, який що означає, - Зараз розкладатимемо.
Малюнок з будиночком залишили у своїй кімнаті, з браслетом на ганку. А інші же у лісі.
- Розклали ті, що ближче повинні бути, тепер йдемо туди в ліс, - прокоментувала дії Лаор, а потім розвернула камеру в бік лісу і вказала пальцем у бік напрямку.
Темрява знову огортала своєю таємничістю. Лісова зелень здається непроникним, між деревами важко розрізнити шлях без ліхтарного променю. Можливо, тут можна заблукати на довгий час, особливо коли ніч падає на ліс і затьмарює всі контури та орієнтири.
Серед похмурих гілок та зелених чагарників ховаються різні небезпеки, починаючи від диких тварин до прихованих ям та капканів. У цьому лісі легко стати жертвою свого власного страху та фантазій.
– І так, вішатимемо останню і потім повернемося в будинок. - Лаор відійшла від дерева, щоб у кадрі краще було видно Сай і як вона вішає малюнок.
Півгодини розтяглися на вічність. Долинало зловісне порипування на горищі. Вітер колихав дерева, деякі гілки чіплялися за дах, шкрябаючи і постукуючи. Завивання природи луною розходилися по дому.
Настав час перевіряти. Лаор знову ввімкнула камеру, але віддала керування подрузі. Вони хотіли, щоби кожна потрапила на запис.
Малюнки дійсно змінилися: на дереві з'явився шибеник, з обличчя зникло все, що допомагало називати його таким, валет зафарбований, портретний малюнок зник. Дівчата боялися заходити до кімнати, остання картка могла вирішити їхню долю, а може й закінчити.
Подруги повільно підійшли до останнього малюнку. І він без змін. Дівчата розгубилися, почали шукати мітку поряд із карткою, на стінах, стелі. У результаті дійшли висновку, що Тонкий залишив свій слід на іншому малюнку. Хоробрість зникла, вагання замінило усі почуття, а слідом прийшов страх. Однак, якщо вони не знайдуть мітку, то помре хтось із близьких.
Все ж таки, дівчата пересилили себе. Вони домовилися дивитися лише під ноги і лише зрідка піднімати голову, коли вони будуть поруч із малюнком. Якщо Слендера вони побачать, то лише на записі, а розум перевищуватиме страх. Навіть якщо Тонкий буде поруч, це знатиме лише камера телефону, а з ними нічого не станеться.
Валет лише ховався за чорними каракулями. Жодних інших позначок не знайшлося. Після завершення пошуку дівчата відразу опускали погляд у землю і лише телефон спостерігав за всім процесом.
Будь-який шурхіт, дуновіння вітру, хрускіт і скрегіт старих дерев викликав жах. Тремтіння пронизувало все тіло дівчат і все ж, вони не хотіли кидати розпочате. Раз обряд вдався, треба не дати Тонкій Людині забрати когось із близьких їм людей.
Ліхтар блукав землею, вишукуючи нові відгалуження стежки. Дерева майоріли один за одним. Ноги періодично наступали на сухі гілочки, які згодом ламалися з тріском.
Дівчата дійшли до малюнка з деревом та шибеником.
– Ми пропустили малюнок з обличчям? – здивувалася Лаор.
Знову промінь ліхтаря допомагав у пошуках. Сай включила і свій телефон, сподіваючись, що хрестик швидше знайдеться і вони підуть геть. Пролунав хрускіт гілок. Дівчата подумали, що це знову вони нашуміли. І все-таки не тільки вони. Знову тріск, але звук ніби з висоти лунає.
– Пугу, - пролунав голос сови.
– Та що ти нас лякаєш. - обурилася Сай і попрямувала світло в її бік. - Чи не пізно тобі літати?
Сова ще раз пугукнула і полетіла геть.
– Знайшла мітку? - Запитала Лаор.
– Неа. А ти?
– Теж немає. Але ми малюнок пропустили.
Повертатися дівчатам чомусь було легше. Можливо, жодної мітки не буде, хоч це дивно. Адже обряд спрацював.
Знову шепотіння вітру і знову звук тріску гілки.
– Ну якщо це знову сова… - буркнула Сай і хотіла б побачити, що знову намагається її налякати, як телефон почав шипіти, а з екрана пропадала чіткість картинки, натомість вискакували різні смуги. - В чому справа? – Сай водила камерою на всі боки і в якийсь момент телефон показував лише зображення з різними помилками сигналу.
Крик пролунав лісом. Дівчата мчали додому, стрімголов. Звуки шипіння переслідували їх аж до будинку. Вже біля дверей телефон заспокоївся і, як ні в чому не бувало, продовжив запис. Дівчата замкнулися в кімнаті, вікна зачинили шторами, самі закуталися в ковдру.
Вони не бачили Слендера на власні очі, але, можливо, запис зможе розповісти більше.
Наступна пригода:
