Новий день ласкаво зустрічав мене, обдаючи золотим промінням сонця з вікна. Так хотілося стати частиною того незримого величезного світу, що ховався за вікном у полоні ранкового туману. Цікаво знати, що принесе мені новий день. Що уготовано долею на сьогоднішньому столі накритого з вагомих історій та нових подій. Від життя завжди чекаєш чогось нового, просоченого емоційним забарвленням. Немає у світі нещаснішої за людину, позбавлену здатності відчувати ці відчуття. День її тужливо сірий і безбарвний. Багато хто не замислюється, як мало нам необхідно для щастя. Бути здоровим і цілим, здатним мислити та відчувати, а водночас і творити.
Як чудово мати можливість бачити на власні очі народження нового творіння - брати в ньому безпосередню участь. Так народжується проза, поезія, картина життя. Таким народженням у природи став цей ранок чергового дня. Ви, може, запитаєте: що примітного було в ньому? Можливо нічого, а може бути комусь воно подарує чергову надію чи новий задум, чи може бути нагородить черговою зустріччю з тим коханим, що так дорого серцю.
Мої кисті - це слова, мої чорнила - це коми, моє полотно - це чистий аркуш паперу. Приємно займатися улюбленою справою у будь-який час доби, будь-якої пори року. Саме таку насолоду відчуває рибак, вивуджуючи бажаний улов. Так і я вивуджую свої думки, і заношу їх у зошит. Сторінки рояться в ній, як упіймані карасі, і утворюють собою завершені оповідання.
Писати розповіді не так просто, як вам здасться на перший погляд. Тут і героїв варто вигадати, і те про що розповідати, або, наприклад, що можна описати. Так одразу і не зважишся, і не спонукаєшся. Тут або велика уява або величезний життєвий досвід – одне з двох. Я прихильник того й іншого, а найкраще виходить, коли реальність тісно переплітається з вигадкою. Так художник може легко домалювати щасливий кінець, чи навпаки звичайну ситуацію перетворити на трагедію.
От і я думаю: про що написати, чим би потаємним поділитися? А ранок так ніжно витягує тебе зі сну. І згадую Д.Б. Селінджера, який писав оповідання, тільки про що так і не розкрилося. Де він черпав натхнення розуму не збагнути, але його братові подобалося. Подобалося, як він писав, чи то про що. Щоразу мимоволі стаєш частиною прочитаного. Ось і мені хочеться, щоб ви поринули в мій світ підлеглих і присудків, прийменників і ком, і стали частиною оповідання.
Мало хто з письменників наважиться ось так одразу взяти та написати про свого читача. А я ось наважусь. Я подивлюся на вас зі списаної сторінки, тільки не нав'язливо так, дружньо, і ви посміхнетесь мені у відповідь. Правда? Люди рідко посміхаються, все частіше нарікають або спантеличено думають, але ви не з таких, я певен. Ви любите життя, і вам подобається цей ранок так само, як і мені. Ви легкі та непорушні, тверді та непорочні.
Давайте разом насолодимось першим ковтком ранкової кави, хоча я все частіше п'ю чай; одягнемося і вийдемо до ранкового міста. Нехай ми будемо першими на всій земній кулі, хто вийшов цього ранку до міста. Дихається легко і свіжо, туман розсіюється, а разом з останніми його фантомами випаровується і наш сон. Ось як його й не бувало. А ми бадьоро крокуючи, ідемо чистим тротуаром. Зізнатися по правді, ми не перші хто наважився вийти до міста. Просто першими були двірники, це вони так чисто вимели вулиці, що стали наче напомаженими.
Наша мета – набережна. У кожному річковому місті, я маю на увазі місто через яке протікає річка, є набережна. Але це не головне, головне те що ми тут, і тут повно мостів, куди не глянь. Тягнуться вони від одного берега до іншого. Сотні людських рук доклали своїх зусиль, щоб з'єднати береги. Пам'ятаю, я колись сказав, що міст – це твоя лінія життя, як на руці, а опори – це люди, які супроводжують тебе протягом усього земного шляху. Десь вони здаються вищими, десь нижчими. Так і люди роблять свій внесок у твоє життя: хтось більше, а хто навпаки менше. Так і живемо від одного берега до іншого. Від зачаття до раю. Ми ж то з вами обов'язково потрапимо туди. Як там без нас?
Походжаємо ми вимощеною набережною, і так добре на серці, так приємно, що жити все більше і більше хочеться. І хочеться затриматися на вершині, ось до чого добре. Літають чайки над річкою. У нас у руках шматочок хліба, і ось вони вже оточили нас, і ми їх годуємо. Але не за цим ми прийшли сюди.
Ви дістаєте своє полотно, розкладаєте фарби, і починаєте малювати самий незабутній схід сонця у всьому своєму житті.
Так минає ранок. За ним настає день. Чистий. Щирий. Непорочний.
Postscriptum. Із особистого щоденника за 5 липня 2014 року.
