«Що ви зробите, коли завершиться війна?» запитала я кілька тижнів тому в інста. І відповіді підвели мене до розкриття саме цієї теми.
Синдром відкладеного життя – це стан людини в очікуванні сприятливого часу для повноцінного життя. Це особлива форма сприйняття дійсності, перебувати в якій виснажливо для нервової системи. Це сприйняття реальності, при якому людина думає, що справжнє життя ще буде, а зараз воно ніби відклалось у часі. Часто буде проявлятись невдоволеність життям яке є та його знецінення і відтермінування до певного вирішального моменту.
Таке явище може мати різні прояви, але в основі лежить спроможність підсвідомо розглядати майбутнє як період, коли все нарешті зміниться до кращого.
Виділяють наступні ознаки синдрому відкладеного життя:
🔹️жити думками про безхмарне майбутнє;
🔹️постійно очікувати слушного моменту;
🔹️відкладати чи навіть забороняти собі насолоджуватись приємними моментами, квітами, кавою, шоколадом, переглядом комедійних фільмів тощо;
🔹️відчувати себе спостерігачем власного життя.
«Життя здається на паузі, а основним мотивом стає очікування сприятливого моменту, "ПОДІЇ", яка, здається, змінить все». Люди, які страждають від цього синдрому, будуть вважати поточний момент тимчасовим та не значущим. Так, ви можете побачити, що симптоми включають наявність поворотного моменту або події (чарівної події, після якої все магічним чином зміниться.), які мають визначальне значення для людини і вказують на перехід від підготовчого періоду до повноцінного життя. Крім того, такі люди будуть вірити, що після настання значущої події їх життя стане щасливим і наповненим сенсом, а теперішній час вважається тимчасовим і другорядним. Проте якщо вдивитись, то можна зрозуміти, що в те чарівне майбутнє ви дійдете рівно такими, як ви проводите свої дні зараз.
Важливо також зазначити, що подібне ставлення до життя не прийшло к нам з війною. Хто пам'ятає з дитинства фрази "не чіпай сервіз, то на свято" або "м'ясо, то на новий рік", знайте, це воно.
Найчастіше, під впливом цього синдрому, у людини буде відсутнє чітке уявлення про майбутнє після реалізації задуманого. І будуть присутні проблеми з прийняттям рішень та виконанням важливих дій саме зараз. Цей синдром може призвести до відсутності мотивації та знецінення навіть базових потреб, таких як здоров'я, особиста гігієна чи соціальні зв'язки.
Людина може стати самопожертвою, відкладаючи свої потреби та бажання на потім (стереотип для прикладу - коли батьки покладають все своє життя на благо дітей). Запевняння себе, що справжнє життя розпочнеться після настання "події", стає для них звичайним.
Як можна вловити за хвіст цей синдром? Кілька фраз для прикладу, які ви могли чути, думати та навіть говорити:
🔸 «Я буду гарно вдягатись коли схудну»
🔸«Це (м’ясо, ікра, салат тощо) на новий рік, а зараз з’їмо макарони»
🔸 «Цей сервіз тільки на свята»
🔸 «Відпочину на пенсії»
🔸 «Давай вже після перемоги»
🔸 «Не будемо робити ремонт, ми ж тут ненадовго».
Виокремлюють декілька періодів перебігу синдрому відкладеного життя:
🟠період очікування – це підготовчий етап, під час якого всі спогади та думки спрямовані в майбутнє життя, а навколишнє сприймається як сіре, нудне, нікчемне, незначиме та позбавлене сенсу;
🟠період досягнення являє собою певний поворотний момент, після якого життя повинно кардинально змінитися на краще, але цей жаданий момент немає чіткого часу настання;
🟠період винагороди, котрий настає після того важливого моменту і приносить жадане життя «після». Це ідеальне майбутнє, наповнене щастям та успіхом. Та чи настає воно коли-небудь?
Формально людина не відмовляється від своїх цілей і бажань, просто постійно відкладає їх до настання очікуваного фактора.
Цікаво що цей період «очікування» може проходити двома, ніби протилежними стратегіями поведінки:
🟣 «Робити без зупинки» – не помічаючи життя тільки все робити до мети, для цієї події. (Без перерв на спілкування з друзями, на походи в кінотеатр, на достатній відпочинок)
🟣 «Мрійливо» – не робити по суті нічого, тільки очікувати, що настане ця подія, ніби сама по собі, і от тоді все зміниться. (Хтось все зробить замість мене.)
Що можна почати робити, якщо ви впізнали себе в цьому описі?
✅Для подолання синдрому відкладеного життя важливо зосередитися на тому, що життя відбувається зараз, а не у майбутньому.
✅Варто розвивати свідомість про присутній момент і насолоджуватися кожним днем, замість очікування на кращі часи - навички майндфулнес в чистому вигляді.
✅Важливо також створювати баланс між досягненням мети та задоволенням від життя, дозволяючи собі радіти і зараз, і у майбутньому – приємності і від процесу, і від результату. Тобто ідея в тому, щоб з’єднати 2 полюси теперішнє і майбутнє і почати прокладати стежку з поступових дій.
Дії – тещо завжди відбувається саме зараз і можуть сприяти або ні майбутньому. Водночас повноцінне та якісне життя складається не тільки з трудоголізма (адже саме так можна розцінити побажання діяти), а й з того, щоб бути – відновлюватись, радіти, сумувати, обійматись, кохати, зупинятись, видихати.
Помітьте що ви вже робите, що ви відкладаєте?
Чи можна щось з того майбутнього почати робити вже зараз?
Варто хвалити себе за те, що ви зробили сьогодні. Говоріть з тими, хто вас підтримує у цій ситуації. Задовольняйте свої потреби. За можливості, регулярно харчуйтеся, пийте достатньо води та висапайтеся.
На завершення додам кілька моментів:
🟠Метою тексту для мене є важливість звернути увагу на те, що такі психічні процеси можуть відбуватись і відбуваються зараз. Проте не мала на меті звинувачувати, що у когось сталось саме так. Навпаки, коли ми можемо себе впізнати, можемо почати щось змінювати за потреби.
🟠В цілому людина все таки має обмеження, а під час війни тим паче. Обмеження в фінансах, в часі, в можливостях. І відповіддю на такі зміни краще, щоб була адаптація і пошук, «а як в таких умовах я можу все таки щось зробити з того, що важливе мені?», а не відкладання життя.
🟠Однією з перешкод жити своє життя може бути «не прийняття» саме «такого» життя – і я точно не про ухилянтів, а наприклад, про військових, які залишили цивільне життя тимчасово (і це тимчасово стає все довшим) та їх сім’ї, та й будь-яка небайдужа людина, що втратила попереднє мирне життя.
Поки збирала інформацію знайшла і у себе кілька пунктів, більшість з яких стосується публічності, соц мереж. Та тут є тонка межа між «у себе на сторінці викладаю, що хочу» і ЕТИКОЮ воєнного часу. Яка базується на ПОВАЗІ до захисників країни, до смертей, втрат та до здобутків. І у соц мережі не можливо впровадити певні правила для всіх (як, до прикладу, це регулюється на рівні держави – відміна концертів, спектаклів, якщо оголошено день жалоби). Тож виходить, що кожен українець, українка спираються на свої цінності, моральні принципи, розуміння та ідеї, які вкладає в те, що і коли публікувати. І на мій погляд і спостереження самі ці моменти бувають то дрібними ранами, то променями підтримки.
І водночас життя відбувається саме зараз, давайте про це пам’ятати.
Наснаги нам і сміливості. Ваш психолог, Анастасія.
Підтримати мою діяльність можна за посиланням
