На книжковому ринку постійно шукають молоді таланти. Звісно, зараз ситуація ускладнилася через кризу, яку переживає книжкова сфера, проте навіть в складних умовах видавництва проводять різномантіні оpen call, вкладають збірки для письменників-початківців, шукають романістів. Для багатьох людей це шанс, нарешті бути почутими, видати свій дебютний роман. І це насправді чудово, бачити як горять очі в нового покоління літературних вільнодумців. Але бувають випадки, коли видавці насправді відштовхують, відбивають бажання співпрацювати і це легко виявити по їх ставленню.
Сьогодні поговоримо про red flags видавців, які помітні ще на початку ознайомлення.
Прапорець [red] 1: зверхній тон звернення
Повага має бути неодмінною рисою спілкування видавця та письменника і якщо видавець відразу дозволяє собі зверхнє ставлення в контексті “ти мені винен, бо я даю тобі стартовий квиток”, це має відразу насторожити. Навіть якщо автор - цілком нове ім’я в літературі, він працював над текстом і заслуговує на гідне звертання. Це правило стосується і подальшої комунікації.
Прапорець [red] 2: зневага певних жанрів
Гадаю, ви чули про “високу" та “низьку" полицю. Можливо, я розберу її в блозі пізніше, але якщо коротко, то перше це висока класика, вистояна століттями, а друга, щось динамічне, ескапістське і на думку частини снобів “не варте уваги, як і права зватися літературою”. Я терпіти не можу подібних поділів, бо це дискримінація літератури, та людей, які її створють. Подібні ідеї може розганяти букспільнота і тут вже людина сама обирає підтримувати її та блогерів, що поширюють подібні ідеї чи ні.
Але видавництво не має права на подібні приниження. Зі свого досвіду я зустрічала різні оголошення від видавництв, де зокрема писалося і про неприпустимість певних жанрів та приниження навіть сюжетних ходів, коли закреслють велику частину можливостей для автора. Звісно, видавництво незалежне і має право виставляти свої вимоги, але варто працювати над подачею, стилем і не забувати про повагу до літератури.
Прапорець [red] 3: туманні умови
Сюди можна віднести різноматіні речі, зокрема й суто технічні: обсяг, який приймають, скільки видавництво розглядає рукопис. Але я згадаю умови саме щодо сюжету. Я зустрічала таку вимогу, як уникнення кліше. Там надавалися приклади кліше, але важливо, що їх перелік не був вичерпний і мав натяк на три крапки. І тут постало питання: що вони вважають кліше?
Сьогодні в літературі побутують тропи, які активно використовуються. Цілком вірогідно те, що для видавців буде кліше, для мене буде простим елементом сюжетотворення. Тобто не має чіткості. І це проблема.
Прапорець [red] 4: не відписувати про відмову
Для багатьох, навіть великих впливових видавництв це норма, і загалом зрозуміло, бо в них величезний потік робіт, але я вважаю, що слід змінювати підхід. Бо проблема в тому, що зазвичай видавець не встановлює чітких дедлайнів розгляду, і пише 1-3 місяці, або до півроку, або просто “близько місяця". І людина чекає на відповідь весь цей час, хоча цілком можливо її робота давно розглянута. Має існувати принаймні якась стандарта відмова, якщо у видавництва немає часу на більше, але на жаль, практику зворотньої комунікації практикують не всі видавництва.
Ці чотири прапорці, не єдині, а лише ті, які спали мені на думку, бо часто зустрічаються. Якщо маєте варіанти інших red flags, можете писати мені в коменти, а також ділитися власними вдалими та не дуже історіями співпраці.
На кінець, я тільки зазначу: попри великі можливості, складно пробитися з власною історією. Видавництва стають одним із тих майданчиків, які допомагають розкритися. І тому, як автор має поважати видавництво та його особисті межі, так і саме видавництво має проявляти повагу.
Лише за таких умов література здатна рухатися, а не загрузнути на місці.
