Жовтень у ритмі важкої музики: усе, що варте уваги

The Rock Spectrum

Скоро кінець року, зима під носом, часи дедалі гірші та важчі. Майбутнє вітчизняної сцени під питанням. Концерти усе більше скасовуються і ситуація з рейдом на виступ True Tough — наочний приклад невтішної картини. Колеги не передбачають нічого хорошого і налаштовані песимістично. Які часи, такі й думки. Багато великих концертів будуть скасовуватися. Навіть найкращий маркетинг не врятує низькі продажі квитків. Доказ того — скасування концертів O.Torvald в містах України. Люди банально боятимуться зайвий раз виходити на вулицю. У містах тепер стало страшно бути “бусифікованим”. Можливо, маленькі андеграундні івенти якось ще існуватимуть, але і їх благодійні івенти під питанням. Середній клас музикантів поступово мобілізується, а тому чимало гуртів має і матиме не повні склади. Гратимуть хіба що гурти непризивного віку і якісь абсолютно ноунейми. Тому інтернет знову займатиме значну частину життя людей, як було у ковідні часи.

Звісно, є такі гурти, як First to Die чи Sick Solution, які не бояться і на свій ризик виступають у прифронтових містах, де рівень небезпеки у тому ж Запоріжжі значно ж вищий. Словом, музичну індустрію чекатиме хвиля темних часів. І це тільки поверхневі думки всіх цих проблем, без глибокого занурення, бо це вже окремі статті.

А нам час переходити до справи. Що там по жовтневих метал релізах? Найкращі з них зібрали у плейлист “Важка ліга”, бо огляди металу — це дійсно важке діло. Підписуйтесь і слухайте:

Spotify | Deezer | YT Music

Першу публікацію з підсумками вересня у форматі аналітичної статті про важку музику ви прийняли тепло на каналі. Бачили ваші репости, вподобайки, коментарі. Тому дякуємо кожному/кожній, хто підтримував/ла нас. Це дуже важливо, і ми то цінуємо. Зізнаємося, що спершу це була експериментальна спроба й очікувань не будували жодних. Ми навіть не розглядали серію випусків. Однак вдячність читачів мотивує, і ви — наша найкраща аудиторія. 

Жовтень розпочався багатообіцяюче: банда Second Strike увірвалася зі своїм дебютним альбомом First Strike. Це муроломний бітдаун-хардкор у дусі Kublai Khan TX. Музика максимально проста й енергійна, щоб на концертах можна було як слід відпочити. Її мета — створити атмосферу для бурхливих живих виступів, і з цим альбом справляється чудово. Тексти не претендують на глибокий сенс, але розважальна функція виконана на відмінно, створюючи ідеальний фон для навіженого слему під сценою.

Справжньому бітдаун-хардкору потрібні кілька основних компонентів, щоб залишити незабутнє враження наживо: низькі рифи, що ґрунтуються на грубості й щільності; численні брейкдауни; атмосфера жорстокості й сили; потужна енергетика в лайві. На думку редакції каналу, Second Strike повністю володіють цими компонентами, і слухачі мали змогу переконатися в цьому "м'ясі" наживо.

Жовтень не подарував стільки альбомів, як насичений вересень, але ті, що вийшли, запам'яталися надовго. Серед семи абсолютно різних повноформатних альбомів, один вирізнявся особливим культурним значенням. Це — другий full-length проєкту Garmata Syndicate. Масштабний, у всіх сенсах слова, не дебютний лонгплей. Це, без перебільшення, найбільший музичний експеримент в українському металі за останні роки, а, можливо, й за всі часи незалежності. Принаймні, у нашій редакції не пригадують подібного рівня колаборацій, окрім Finals​: The Definitive Edition від The Nietzsche, але там було всього 8 виконавців. Тож Юра Романенко дійсно побив усі рекорди.

Вокальний не дебютний лонгплей Компіляція нулів в пін-кодах об’єднав 17 виконавців — від Blind8 до Artgore, кожен із власними креативними ідеями та баченням. У результаті вийшли 15 вокальних композицій, різних за формою, змістом і тематикою. Цим альбомом Юра Романенко довів, що Garmata Syndicate — не просто розвага на один день, а масштабний концепт, який він успішно реалізував. А ми, як слухачі, отримали справжній великий альбом, що своєю експериментальністю не схожий ні на що інше. Після цього Юра мобілізувався на нові звершення.

Якщо є альбом, що заслуговує на статус "довгоочікуваний", то це без сумніву Hardcore Yakuza. Давно не було такого відчуття, що ти не просто чекаєш на чийсь реліз, а терпляче відлічуєш дні до його виходу. Творці вінницької школи хардкору Sick Solution анонсували дебютник ще на початку року. За цей час вони "промацували ґрунт", тестуючи реакцію публіки на дещо змінене звучання, та відіграли чимало концертів.

Раніше Сіки обмежувалися лише мініальбомами та участю в синглах інших артистів. Але для свого першого повноформатного альбому вони підійшли до запису з максимальною перфекціоністською увагою, довівши слухачам, що здатні створювати справжні концептуальні роботи. Педантичність у підході пояснюється тим, що Сіки планують випустити Якудзу на вінілових платівках. Матеріал був створений за 8 місяців, і з появою нового гітариста Павла Аксьонова.

Попри очевидну розважальну частину, яка лежить на поверхні сприйняття, альбом є доволі глибоким. Він просякнутий тематикою нігілізму, біблійними та сатанинськими символами. Гурт створив власного антигероя — божевільного хлопця з вулиці, який один протистоїть хворобливому суспільству й прагне знищити всіх, хто, на його думку, руйнує цей світ. Здається, це своєрідний "good samaritan", але ні — він іще той покидьок! Образ "поганого хлопця" — рідкість у вітчизняному металі. Сіки розробили характер персонажа в ідеально хардкорному стилі, очевидно, під впливом американської культури, зокрема спортивних розваг.

Він поводиться грубо, як обдовбаний мудак, що давно не отримував прочухана. Він проходить усі стадії смертних гріхів, загрузнувши в розпусті, його життя — суцільні шрами. Він втратив кохання, продав душу дияволу й приречений на загибель. Та водночас він бореться з "виродками", які є дзеркальним відображенням його самого. У фіналі ця боротьба доходить до катарсису. Все, що з ним відбувалося — довбана чорна комедія. Лише перед обличчям смерті герой усвідомлює, що вона стала панацеєю.

Останній акорд церковних дзвонів — неперевершений фінальний твіст, що відсилає до спортивної культури та легендарного Трунаря, для якого ця тема стала символом. Це і фатальний кінець, і смерть як неминуча розплата за гріхи. Сіки вражаюче продумали баланс між чорним гумором і драмою, створивши твір, що тонко поєднує ці елементи.

Від альбомів концептуальних — до простіших. Після трирічної перерви на сцену повернулися київські дум-металісти Mental Torment. Гурт продовжує розвивати ідеї класичного дум/дез металу, додаючи їм сучасного звучання. Цей альбом став їхньою першою українськомовною роботою, і фонетичні зміни тут виразно відчутні у позитивному ключі. Робота над платівкою розпочалася під час повномасштабного вторгнення, що напряму вплинуло на музику і тексти. Презентація альбому відбудеться 16 листопада на івенті LEAVES OF MOURN.

Це звичний для слухача і самого колективу бленд дума з дезом, тож, не беручи зараз до уваги той факт, що лірика цього разу на альбомі повністю україномовна — решта елементів роботи начебто не перенесла на собі суттєвих змін, тому найкращий екскурс у порівняння нового матеріалу з минулою творчістю зроблять самі автори, які надали цьому релізу особливе значення, в порівнянні з рештою дискографії, – продовжує Hedonist у своїй рецензії. 

Віктор Ковальчук — відома фігура в хардкорній спільноті, завдяки якій українська сцена отримала вагомий гурт Strike Each Other. Хоч цей проєкт остаточно завершив свій шлях, Ковальчук створив нову альтернативу — виключно студійний проєкт Mercy Denied. У середині жовтня він представив дебютний мініальбом Палає, що складається з чотирьох треків у стилі класичного металізованого хардкору початку 2000-х.

Коротко. Смачно. Агресивно. Технічно і якісно. Не встигне набриднути, адже ці 7 хвилин пролетять швидше, ніж один трек Dream Theater. Особливо вирізняється завершальний номер — "Кайдани брехні" — насичений хардкор з концентрованою агресією, філігранними брейкдаунами і похмурою атмосферою сучасної реальності.

До запису мініальбому залучено двох запрошених вокалістів: Артема Сарапіна (Грунт Палає) і Влада Коваля (колишнього вокаліста Juggernaut).

Інший студійний проєкт — Diminium із Закарпаття — також 11 жовтня випустив свою другу за рахунком епішку Consonat. Альбом складається з шести композицій, п’ять із яких слухачі вже чули як сингли. Єдиний новий трек на релізі — "Anticapitation".

На жаль, цього мініальбому могло просто не існувати, як і частину випущеного матеріалу за останній час. Плани Дмитра Павловського були зовсім іншими. Посилена мобілізація зруйнувала їх ущент. Він планував альбом Dissonant випустити на фіз.носіях і запустити продаж мерчу. Намічався повноцінний склад для живих виступів. І все було ніби добре. А потім почалася чорна полоса в житті Дмитра: проблеми з ТЦК, хвороба й подальша смерть батька і хвороба матері.

Тож, це треки, що не увійшли в альбом Dissonant, ні в ЕР Dominant. Щоб не губилися у папках комп’ютера ці пісні, Дмитро Павловський їх зібрав у новий мініальбом.

У музичному плані це мелодійний, надмірно вилизаний прогресив-метал. Diminium орієнтуються на західне звучання у стилі Vola, Leprous, Soen, що відчувається у широкому мелодійному розмаїтті пишних аранжувань, багатій стилізації, чистому вокалі та гарному сонграйтингу.

Однак дещо відчутним є штучний продакшн і брак чіпких хуків: хоча мелодії звучать красиво, іноді їм бракує виразної цільності. Та якщо хочеться української версії прог-металу західного зразка, Diminium наразі найкраще опановує цю нішу, демонструючи велику увагу до технічної майстерності свого матеріалу.

Осінь у музиці нагадує запізнілі сорти спілих яблук. По кілька місяців нічого значущого не відбувається, крім літніх фестивалів, а восени виконавці, наче прокидаються зі сплячки, готують свої вершки. 

Третій мініальбом київських хардкорщиків Reminded міг вийти тільки восени. Після восьмирічної перерви вони повернулися з оновленим, ще важчим і агресивнішим звучанням, що відчутно контрастує з їхніми попередніми релізами. Складно уявити такий морок серед літньої спеки — хоч яка це була б тоді освіжаюча хвиля!

На новому мініальбомі (не враховуючи спліт із Sand) Reminded досягають свого звукового крещендо. Everlasting Dark — наймоторошніший реліз цієї осені, немов його помістили в холодний підвал старої занедбаної школи, просякнутий вологою і темрявою. Тут переплітаються хардкорна структура з елементами дезметалу й постметалу, а гітари створюють атмосферу руйнівного катарсису. Це звільнення, що накочується хвилею, яка нарешті досягає берега після довгої подорожі.

Катарсис на мініальбомі відчувається як очищення, що приносить не тільки полегшення, а й руйнацію. Це ніби щось обривається всередині, залишаючи рану, яка ще довго болітиме. Такий катарсис оголює приховані страхи, біль чи образи, які здавалися давно забутими, але нікуди не зникли.

Серед синглів жовтень також видався хорошим на цікаві релізи. Три-чотири якісні сингли — уже велика радість українського металу. Першими, про кого варто згадати, є ERAI. Кияни нагадали про себе 9 жовтня випуском третього синглу "Божевільно живий" напередодні концерту 12 жовтня, де вони виступали разом з First to Die, Debtors та іншими гуртами. Сингл продовжує розвивати новий напрям звучання ERAI, в якому стає дедалі більше поппатернів. Хоча трек не вийшов таким яскравим і хітовим, як попередній "Ми є світ", це все одно якісна робота.

ERAI показують, що їм не чужа здатність до змін, представляючи три різні за тематикою сингли, об’єднані модерним металкором. Поп мотиви пасують групі, попри можливу критику, адже гнучкість у підходах та бажання створювати щось нове завжди залишаються перевагою для слухача. Також ERAI поставили таку високу ланку якості у своїх синглах, що тепер перевершити хіт “Ми є світ” або “Божевільно живий” буде непросто для банди, яка вміло комбінує ненависні поп мотиви з модерним металом.

Після восьмимісячної перерви вони повернулися. Банда, що стала синонімом гасла «Лють. Гнів. Відчай. Страх». Так, це Telema! За час відсутності Telema відіграли кілька концертів, виступили на Файному, а барабанщик Тарас Фіголь зі своїм іншим гуртом Complete! випустив епішку, а з гуртом ellia пульнули кілька синглів. Після чого Telema зосередилася на створенні нового матеріалу. 

Зазначимо, що на титульному зображенні — оновлений склад Telema, з басистом Андрієм Корчагіним. Світлини робив фотограф — Роман Тимченко.

У жовтні Telema повернулися з жорстким бойовиком "Кінець", що навіює образи запеклих фільмів про перестрілки, різанину та кримінал. Трек починається несподівано — як уривок з епізоду, повного хаосу, де не контролюється ані перестрілка, ані наслідки вбивства. Так само загадково він і завершується, залишаючи питання: що сталося, хто кого порішав? Жодних відповідей. Таким чином Telema затизерили новий альбом, презентуючи один день із життя івано-франківської мафії, залишивши концепцію невисвітленою, аби зберегти інтригу.

Цікаво, що кримінальна тематика — це новинка для вітчизняного металу. Місцеві гурти вже охопили безліч тем — від шароварництва, любовних страждань до теології, міфології та часто відірваних від реальності тем у піснях. Однак ніхто не торкався естетики криміналу. Telema першими спробували освоїти цей формат. Як і в Sick Solution, у Telema тепер теж може з'явитися свій «самурай» у кримінально-романтичному стилі.

Жовтневі релізи найкраще описує вислів “які часи — така й музика”. І ні, це не журба й патріотичне піднесення, а реакція на суспільні й політичні зміни, які перетворюються на музичну рефлексію. Це також місяць, коли до життя повертається найбільше гуртів. Дезметал-гурт Dying Grotesque заявляє, що живіший за всіх у цій грі.

У новому синглі "Nuclear Meadows" вони засуджують ядерний тероризм, нагадуючи про диктатуру влади, деградацію та занепад. Ліричний герой у трактуванні Dying Grotesque не здатен зупинити глобальні процеси, стаючи водночас і спостерігачем, і жертвою. Гурт не пропонує рішень, адже усвідомлює, що існують речі, не підвладні людському контролю, і не обіцяє позитивних прогнозів на майбутнє. Трек увійде до їхнього нового повноформатного альбому, прем'єра якого запланована на кінець листопада.

Рівненські альтернативщики Farinhate з’являються лише тоді, коли мають що сказати. У кожному їхньому треці відчувається сублімація життєвого досвіду на тлі українських реалій. У синглі “Калі” Farinhate досліджують війну через призму релігії: Калі — індуїстська богиня вічної сили, часу, змін, смерті та знищення. Після руйнівних подій та важкого вибору, що впливає на майбутнє, настає очищення і новий етап. Це пісня про наші щоденні випробування, які ми маємо пройти в цей нелегкий час.

Серед інших цікавих синглів варто згадати GlassFeathers — полтавських металкорщиків, які творять у стилі кіберпанку. У своїй новій пісні вони остаточно поривають із минулим, спалюючи павутиння образ і мчать стрімголов новим шляхом до майбутнього успіху.

Київські дум-металісти Cold Shell, які нещодавно отримали західну рецензію, на яку відгукнулися з більшим ентузіазмом, ніж на українську, бо нащо радіти українському, коли пишуть на Заході, у новому синглі Nobody Wants to Die Alone продемонстрували справжній талант до мелодизму. Їхнє звучання — це красивий, меланхолійний сладж/дум метал, для тих, хто цінує глибину в музиці. І, без сумніву, це найкращий твір у дискографії Cold Shell, а їхній вибір напряму залишає чудове враження.

Загалом, місяць пройшов з повагою до справжніх альбомів, таких, що слухаєш і розумієш, що перед тобою альбом. Платівки Sick Solution i Garmata Syndicate ще довго згадуватимуть і, цілком ймовірно, наступні згадки будуть у щорічних топах кращих альбомів. Нові від ERAI, Telema, Dying Grotesque, Farinhate тримають планку якості синглів. Словом, місяць вийшов насиченим на події. Тепер головне аби листопад і грудень нас не зламали.

Щиро ваші, токсичні оглядачі The Rock Spectrum.