звісно я давно забула

я іду літнім полем рано-вранці. півметровій траві байдуже на існування стежки, вона дражнить і лоскоче ноги. вранішнє сонце сліпить очі. у голові простибує розмита думка про тебе.

я жую цукерку на кухні і випадково кусаю язика. біль пронизує щелепу і рухається кудись глибоко всередину, паралельно виштовхуючи назовні солонуваті сльози. хочу, щоб ти обійняв мене і захистив від моїх же безжальних зубів. і від безпричинних сліз.

я вивішую попрану білизну. сонце вже пече високо в небі, жодного натяку на вітер. витягаю з кошика сіру кофту і думаю про те, що це колір твоїх очей. на дотик чомусь нагадує твої руки.

чую, як хлопець, який іде повз, зве свою дівчину “коханою” по телефону. думаю про те, що ти ніколи так мене не кликав. про ті лічені рази, коли ти натягнуто-ніжно до мене звертався. вони закріплені у мене у чаті, хоча це ніщо в порівнянні з тим, як вони закарбовані в моїй голові.

бачу якусь нову пташку на подвір’ї. думаю про птахів, яких ти знімав на франківщині і показував мені після кожної прогулянки. і про дятла, який стукотів у тебе перед вікном квартири у києві. потім знайшла його й на сторінці твоєї дружини, до речі.

ліниво дивлюсь на дітей, які ідуть вулицею, ховаючись за гіллям вишень. згадую день, коли не наважилась розповісти тобі, яким гнівом я закипаю думаючи про час, коли твій син був їх віку.

напівзосереджено читаю чергову книжку, поки вітер спокусливо погойдує штори і доносить до мене гаряче літнє повітря. думаю про те, чи справді мені подобалось вчити це, чи, може, мені просто подобались твої руки у мене на плечах, коли ти щось пояснював?

я роздягаюсь перед душем, торкаюсь пальцями фіолетових слідів попід поясом. згадую, як скаржилась тобі на ненависть до них. як лагідно за кілька місяців ти їх цілував.

лягаю спати під затеплу для літа ковдру. думаю, як добре, що ми засинали разом лише раз, і цей спогад дусить мене не так часто, як міг би.

бачу тривожні сни про те, як ти раптово вирішив написати після місяців мовчання, і як я, безсумнівно, усе пробачила і кинулась в твої обійми. прокидаюсь, ще несвідомо заглядаю в телефон. звична тиша.

іду гуляти літнім полем.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
роза
роза@mroza

78Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 26 травня

Більше від автора

  • ранки

    кожного ранку я розбиваю двійко яєць об лезо ножа, кидаю їх на гарячу сковорідку і акуратно складаю шкаралупу так, як робив це ти того дощового ранку.

    Теми цього довгочиту:

    Спогади
  • 28.10

    ти береш мою руку в свою велику теплу долоню

    Теми цього довгочиту:

    Спогади
  • я і ти

    я невтомно воджу чоловіків в своє ліжко

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми

Вам також сподобається

  • Справа “Миротворця”

    Розділ перший “Допит” В Україні -енних років трапилася загадкова подія, котра змінила хід історії. Разом з персонажами твору, ми намагатимемося розібратися в усіх деталях цієїї справи.

    Теми цього довгочиту:

    Твір
  • Готична Маска

    Перший тур Літературної Маски, де я брав участь під ликом Колобка. Переробка в готичному жанрі отримала 3,9 балів з 5, в цілому ж на тренувальному конкурсі я увійшов до фіналу й посів третє місце

    Теми цього довгочиту:

    Готика

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Справа “Миротворця”

    Розділ перший “Допит” В Україні -енних років трапилася загадкова подія, котра змінила хід історії. Разом з персонажами твору, ми намагатимемося розібратися в усіх деталях цієїї справи.

    Теми цього довгочиту:

    Твір
  • Готична Маска

    Перший тур Літературної Маски, де я брав участь під ликом Колобка. Переробка в готичному жанрі отримала 3,9 балів з 5, в цілому ж на тренувальному конкурсі я увійшов до фіналу й посів третє місце

    Теми цього довгочиту:

    Готика