Автор: Євген Костогризов
1991 рік - Україна відновлює незалежність.
Дуже щемливий, але, як би це було не сумно, не зовсім героїчний момент. Так, це втілення бажань свідомої частини суспільства, це момент, у який справдилися сподівання дисидентів-політв'язнів і, здавалося, відновилась історична справедливість - постала незалежна держава Україна. З іншого ж боку - це було вдале використання обставин, що виникли, а не результат повноцінної революції чи війни за незалежність. Саме через після формальної незалежності ми виборювали справжню - на Майдані у 2004 та 2014 та в боях російсько-української війни. Таку відкладену ціну ми платимо за вислизання з лап москви десятки років тому.
З приходом незалежності Україна постала перед вибором:
жити далі як радянська республіка, але з новою назвою і чимось схожим на ринкову економіку або спробувати одразу увірватися в європейську сім'ю народів - як це зробили країни Балтії, Польща, Чехія, Словаччина. Те, що ми обрали перший варіант і стало причиною втрати трьох надій, які нечисленні патріоти-державники покладали на Україну у далекому 1991-му.
Перше, що ми втратили - армія.
Здавалося, кому вона потрібна? З ким ми будемо воювати? З росією? Пфф... Під жорстоке скорочення потрапили усі роди й види військ, видатки на оборону ніколи з 1991 по 2014 не були в пріоритеті, а ставлення до військових як до будівельників генеральських дач було набагато поширенішим за ставлення як до захисників. Ба більше, ми позбулися надпотужного військового інструменту - ядерної зброї, стратегічної авіації та далекобійних крилатих і балістичних ракет.
Другою нашою втраченою надією була суб'єктність,
тобто - можливість бути самобутньою державою, до якої усі інші ставляться, як до рівної. Епізодів втрати нашої суб'єктності чимало: вже згадана відмова від ядерної зброї (головна причина - тиск США та рф), поступки рф у рамках розподілу Чорноморського флоту СРСР та навіть банальне засилля російських телепрограм (без перекладу, часто - й без субтитрів) на українських телеканалах. Сприйняття України на Заході як "заднього двору росії" - саме результат втрати можливості набути суб'єктності.
Третя надія, що не справдилась - гідна країна для гідних людей.
Це про відсутність корупції, кумівства, судового свавілля, присутність здорових соціальних ліфтів і рівних можливостей для всіх громадян. Цю нашу надію найбільше закопували позолоченою лопатою олігархи - теж породження перших років незалежності. У результаті ВВП України та Польщі у 1991 році були майже однаковими, а у 2021 Польща (зі схожими стартовими позиціями) обганяла Україну по ВВП більш ніж утричі.
Це що, прокляття?
Чому ми не змогли, коли інші змогли? Уся відповідь - люди. Чудові українці, які у 1991 році були переважно прастимі савєцкімі людьмі - і не варто їх в цьому сильно звинувачувати - Україна, на відміну від Польщі чи Прибалтики, довше й органічніше перебувала в орбіті радянської системи: багато хто з українців у 1991 дійсно вважав СРСР своїм рідним домом, може і розумів, що Україна має бути незалежною, але чомусь з Кравчуком, а не з Чорноволом. Отож ніхто й не порвав з корупцією, кумівством, судовим свавіллям, а в умовах ринку це все ще й вилилось в олігархат, якому теж ефективно не протидіяли.
Справжню незалежність відкрила для нас війна.
Через російську агресію ми почали у конвульсіях відновлювати занедбане військо - і, о чудо, ми таки його відновили. Прогрес між армією зразка 2014 та зразка 2022 - колосальний. Через повномасштабне вторгнення ЗСУ стали найбільш досвідченою та масовою армією Європи, а матеріально-технічна допомога від партнерів відкрила нам шлях до оборонних технологій, про які раніше було годі й мріяти. Жахливою ціною, але ми відродили нашу армію
Довга овація стоячи для президента України в Конгресі США. Якщо б ви таке почули років 10 тому - подумали б, що це початок анекдоту. Але ні - Україна на весь світ заявила, що вона - окрема, вільна й горда країна. Бомбардування "Москва-Сіті", атаки на аеродроми ядерної держави, підриви російських танкерів морськими дронами, ліквідації ворожих пропагандистів у тилу - це все ознаки суб'єктності. Ми показуємо світу зуби, світ це бачить і нарешті з нами рахується.
А що по гідній країні для гідних людей? Судді, що збивають нацгвардійців - не дуже гідно. Постійні корупційні скандали - теж мало гідності. Невже це ми не подолали? Не подолали. Але подолаємо. Щоб відродити третю, найглобальнішу надію усіх українців, усі українці мають на неї працювати. Не давайте хабарів, не беріть їх, не ухиляйтеся від призову, не бійтеся виступити проти свавілля, НАША ХАТА НЕ СКРАЮ. Будьте в центрі, робіть роботу, не шкодуйте себе заради України - вона прекрасна, а завдяки вам стане ще прекраснішою.
З Днем Незалежності!
