До того, що літо зовсім скоро закінчиться, хочу написати статтю, присвячену фільму «500 днів літа». До всього, саме сьогодні рік тому було створено цей профіль (і трохи закинуто), але все ж рекомендую до прочитання мої минулі пости про кіно, історію та філософію.
Тож перейду до «500 днів літа» (ОБЕРЕЖНО СПОЙЛЕРИ) — фільм 2009 року про романтику чи..?
Головний герой, Том, сприймає оточення не як самодостатніх особистостей, а як паливо для власної внутрішньої самореалізації, або, простіше кажучи, страждання як каталізатор розвитку. Головний герой застряг у рутині компанії з виробництва листівок, пливе за течією, відклав мрію про архітектуру, загалом Том перебуває у своїй зоні комфорту, і тут починається основна закрутка сюжету.
Він знайомиться з дівчиною Саммер, і, незважаючи на її холодність та пряме попередження про те, що вона не вірить у кохання і тощо, все одно він залишається з нею, і в результаті отримує те, чого хоче, а саме біль, після розриву, який професійно перетворює для себе на матеріал для зростання власної особистості.
Завдяки розставанню Том відкриває в собі сили, він починає займатися улюбленою справою: працює над кресленнями, збирає портфоліо, ходить на співбесіди до архітектурних бюро. Словом, він загорівся після болісного розставання.
І ось уже в кінці фільму Том зустрічає нову дівчину, і начебто хепі-енд, у нього чудова кар’єра, є дівчина, можливо, майбутня дружина, але актор, який грає Тома - Джозеф Гордон-Левітт, дивиться в камеру, ламаючи четверту стіну й натякаючи, що його нова подружка це лише новий спосіб отримати сили для нових звершень у житті, зокрема в кар’єрі.
Якщо вам справді було цікаво, напишіть коментар, поставте аплодисменти й підпишіться :)
