Я прокинулась у холодному поті. Там було все червоне. Повсюди червоне. Я вскочила з ліжка як ошпарена і перші секунди не розуміла, де я. Але це була моя кімната, яку залили сонячні промені, ніжно устеливши моє ліжко. До будильника залишалося 23 хвилини, тому в мене був час трохи поніжитися у гарячій ванні.
Я викрутила кран до упору ліворуч. Спочатку я поставила одну ногу у воду, Вона аж обпікала шкіру. Вже через хвилину я занурилась повністю по шию. Напір з крану продовжував бити по воді. Моя рука потягнулася до шрамів. Вони завжди мені муляли. Ідеальний покрив шкіри був пошкоджений не ідеальними вчинками.
Я зачепила нігтем один із свіжих порізів і засохла шкіра так приємно відійшла, що я відчула дивне полегшення, на яке я давно не звертала уваги. Отримавши перший приплив емоцій від цих дій, я була більше не в змозі зупинитися і через якийсь час (думаю, досить швидко, проте я завжди втрачала відчуття простору та часу в такі моменти) уся засохла шкірі була віддерта. Але цього миттєвого полегшення виявилось замало.
Рука потяглася до леза. Воно було Мієне і вона завжди дивувалась, куди зникають її бритви. Вістря пройшло по внутрішній стороні стегна. Я скрикнула чи то від болю, чи то від задоволення та полегшення. Червона пляма почала по трохи розростатися та заполоняти воду у ванній. Крапля червоної рідини плавно стікла на ідеально білу підлогу, так старанно вимиту Мією. Довелося вимкнути кран.
Лезо потяглося вище, але я змусила себе розжати пальці та лезо повільно спустилося на дно ванни. Знаєте, коли людина хоче зробити рух, імпульс від мозку мчить до кінцівок. Зазвичай ми цього не помічаємо та це не потребує ніяких особливих зусиль. Проте я не просто його помітила, я відчула це всім своїм тілом. Відчула, як всі мої м’язи напружилися, всі нейрони почали рухатися швидше; цей імпульс біжить… ні, він плентається до моїх пальців, щоб вони кинули це чортове лезо. Сльози самі потекли рікою.
— Дура! Чого ти знову ревеш?! Сама ж себе калічиш, а тепер стоїш і ревеш! Яка ж я жалюгідна!..
Тепер хотілося відмитися від цього. Я знову терла своє тіло, що, і так червона шкіра після гарячої води, стала бордовою, а свіжі рани починають ще більше кровити.
Вимиваючи ванну та вже не ідеально болю підлогу від червоної води, згадала про Мію, яка буде сваритися, що залишила по собі розводи. Ніколи не виходило вимити плитку ідеально, хоча останнім часом і доводилося робити це часто.
Я стояла голяка посеред ванної кімнати та дивилася червоними заплаканими очима на своє набрякле обличчя у відображенні дзеркала у формі краплі. З моєї шкіри стікали краплі, які поступово ставали червоними.
Раптом заспівали півні. Я здригнулася. Це заграв будильник. Я швидко обтерлася, знову вимила підлогу, залишивши ці кляті розводи. Швидко забинтувала рани, щоб не кровили, та пішла робити ранкову рутину. Мія вже стигла побурчати через підлогу, як я і думала. Я натягнула червону сукню у дрібну квіточку. Перед виходом останній раз глянула у дзеркало та пробубоніла під ніс: “Дура.” І зачинила за собою двері.
Це буквально перша спроба щось написати та опублікувати. Буду безмовна рада, якщо ви прочитаєте та залишите коментар з відгуком. Ще більше вітається конструктивна критика стосовно всіх аспектів тексту. Він ще жахливо сухий та не насичений, проте хочу почути якусь реакцію на нього:)
