Є люди, народжені на переломі. Не просто свідки епохи, а ті, хто власними руками й нервами розрізає стару тканину часу, щоб крізь дірки проступила нова доба. Василь Кричевський був саме таким різцем, що врізався в камінь української культури, щоб лишити в ньому герб, який впізнає кожен школяр. І, як це часто буває, саме таких людей найзручніше ховати під замком мовчання.
Влада знала старий трюк, зробити з людини не-особу, термін з роману Джорджа Орвелла «1984» тут не просто влучний, а буквально пророчий: прибрати ім’я з підручників, стерти обличчя з фотографій, не згадувати в промовах. І ніби ніколи й не було ні робіт, ні автора, але завжди є ті кілька впертих, які, ризикуючи, ховають у шухлядах пожовклі ескізи, несуть за океан згорнуті в трубку креслення, переховують альбоми у валізах, наче вони контрабанда з майбутнього.
Народжений у 1873-му, Кричевський став основоположником українського модерну, людиною, що створила не лише архітектуру будівель, а й архітектуру державного символу – тризуба, затвердженого Центральною Радою.
У його роботах – ліричний імпресіонізм, але не той, що тоне в пастельних тонах, а той, що світиться зсередини теплим вогнем, немов у вікнах вечірнього дому.
Він був головою династії художників Кричевських: брат Федір, який сміливо поєднав українське й західне мистецтво, сини Микола й Василь, онука Катерина Кричевська-Росандич, що зберегла ім’я родини вже в США.
Біографія
Василь Кричевський народився 12 січня 1873 року у селі Ворожба на Слобожанщині, у багатодітній родині фельдшера. З дитинства його оточували народні традиції: різдвяні обряди, колядування, народний розпис, усе це формувало його світосприйняття і перші художні навички. Вперше схильність до малювання виявилася дуже рано, підсилена зустріччю з альбомом картин, який, як згодом з’ясувалося, належав Тарасу Шевченку. Освіту здобував у Харкові, де спершу працював техніком і розробником проєктів будинків. Молодість була позначена захопленням театром корифеїв, він познайомився з видатними акторами Панасом Саксаганським, Миколою Садовським та іншими. Важливим поворотом у його житті стала лекція архітектора Сергія Загоскіна про розкопки Трої, які довели існування легендарного міста, раніше вважаного вигадкою. Цей факт надихнув Кричевського довести реальність і значущість України через мистецтво.
Кричевський поєднав таланти художника, архітектора та педагога. Його стиль формується під впливом англійського мистецтва і філософії Джона Рьоскіна, що визначає його прагнення поєднувати науку і мистецтво. Коли він готувався вступати до Академії мистецтв у Петербурзі, його випробуванням стала копія паризької роботи, виконана з такою точністю, що професори відрадили його від навчання, адже вважали, що він уже професіонал. У 1903–1908 роках Василь Кричевський став одним з лідерів українського архітектурного модерну. Його проєкт будинку Полтавського Земства переміг на конкурсі і досі слугує прикладом унікального поєднання функціональності, українського стилю і модерністських рис. Він свідомо відкидав копіювання чужих стилів, прагнучи створити справді оригінальний, національний стиль.
Будинок Полтавського губернського земства
У Полтаві міг би стояти типовий для свого часу будинок, проте проєкт у стилі французького неоренесансу та смілива пропозиція молодого архітектора Василя Кричевського перевернули все з ніг на голову. Так з’явилася будівля, яка досі є гордістю міста і ознаменувала початок нового мистецького руху, а саме українського архітектурного модерну.
Перше приміщення Полтавського губернського земства з’явилося ще 1874 року за проєктом харківського архітектора Федора Ниценка, це скромне, виконане в італійському неоренесансі. Однак швидко стало ясно, що воно не задовольняє амбіції земства. Наступні спроби, зокрема проєкти Олександра Максимова та Олександра Ширшова, пропонували масштабні й дорогі будівлі в стилях неокласицизму й французького неоренесансу, але були далеко від локального характеру. Зрештою, проєкт Ширшова потрапив на доопрацювання до київського архітектора Володимира Ніколаєва, а дискусії в суспільстві розгорілися повною силою. Хто ж має творити обличчя цієї будівлі? Як поєднати глибоку історичну спадщину Полтавщини з сучасністю?
Громадськість і мистецькі діячі, а саме Гнат Хоткевич, Сергій Васильківський, Микола Дмітрієв та Опанас Сластьон, виступили проти стилю, який не відповідав регіональній ідентичності. Вони прагнули, щоб будівля стала не лише адміністративним центром, а й символом української культури.
У 1903 році був відкритий конкурс на остаточний проєкт будинку. Серед різноманіття стилістичних пропозицій (від французького ренесансу до північноросійського і навіть «середньовічних флорентійських абатств»), але перемогу здобув проєкт Василя Кричевського в стилі, який тоді називали «південноруським», а пізніше – українським архітектурним модерном. 30-річний Кричевський уже мав за плечима досвід роботи в бюро Олексія Бекетова та знайомство з англійською мистецькою традицією Вільяма Морріса. Він не копіював минуле, а переосмислював його, поєднуючи народну архітектуру з модерними формами та матеріалами. Під його керівництвом будинок отримав впізнаваний силует: дах, що нагадує традиційну українську хату, фасади, повністю оздоблені керамічною плиткою, виготовленою в Опішні. Майстри з Опішні – гончар Іван Гладиревський, різьбяр Прокіп Юхименко – доклали зусиль до унікального оздоблення.
Усередині будівлі – розписи, створені за участі видатних художників Сергія Васильківського і Миколи Самокиша, натхненні етнографічними колекціями місцевого музею. Панно, що зображують сцени з історії Полтавщини, доповнюють унікальність інтер’єру. Будівництво було прогресивним і для свого часу технічно інноваційним: застосовували залізобетонні конструкції, металеві балки та покрівельне скло.
14 жовтня 1908 року, у день Покрови, будинок освятили. Він став справжнім культурним проривом, а саме символом національної гідності і мистецької самобутності. Ця будівля викликала захоплення, а Сергій Васильківський говорив: «Дім як грім!» Полеміка навколо проєкту спонукала вчених і митців звернутися до глибоких досліджень української архітектурної спадщини. Після 1920-х будівля стала музеєм. Попри пожежу 1943 року, реставрація тривала кілька десятиліть. Сьогодні вона залишається однією з перлин Полтави, не лише архітектурною, а й культурною спадщиною, що продовжує надихати.
Наразі в будинку земства перебуває Полтавський краєзнавчий музей. В сорока музейних залах і фондосховищах Полтавського музею представлено близько 300 тисяч експонатів. Музейна експозиція ділиться на чотири основні розділи: природознавчий, стародавньої історії, нової історії, історії 20 століття. Кожен розділ має декілька експозиційних залів.
Було цікаво? Підпишись!
