Шовкові стріли
летіли в зіниці.
Смуток і біль, приступи нестерпні —
вина на ній, що віщує кінець.
Силует нагадував богиню,
незламну, горду й пихату.
З очима, мов темне озерце,
і рукоять зламана в тьмі.
Вона шукає в глибинах, мовчазна,
серед дзеркал і тіней, самотня.
Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.
Супровід під лихо, - передає пахощі, ніжні, щирі, дбаливо мрійливі. Поринають у світ, поринувши руки до земної пустелі, за столиком емоцій. Які звабливо опустить очі, щоб не заплакати під шум.
Погляд щось скаже, коли світ замовчить. Важливе, трагічне. Тільки не сьогодні, не в загублені години, відчуття тривожить. Правда болю голови, впертість привела до миті, невловимо особлива любов.
часом, потрібно лише відкритися, і стає справді легше
часом, потрібно лише відкритися, і стає справді легше
