Богуслав Адамович. Історія невідомого дожа. Частина V

Початок тут

Оригінал тут

V.

Художник сидів у майстерні й задоволено дивився на якусь щойно завершену працю, аж тут двері раптово відчинилися й всередину зайшла засапана Люцина. Побачивши її, він швидким рухом приставив до стіни зображення, яке розглядав і закрив його завісою.

— Ти чув, що робиться? — закричала вона. — Палац дожа завалився і поховав під руїнами правителя. Жахливе руйнування! Самі руїни!

На губах художника з’явився вираз, який важко описати.

— Але ж яка я тепер нещасна! Слухай! — почала благати вона, - не відштовхуй мене. Після смерті дожа мене чекають повні злидні. Не матиму й тої скромної платні, яку він мені давав з власної ласки. Ти самотній, я житиму в тебе, буду тобі служити, тільки б з тобою бути, майстре! Не кидай мене! Бачиш, я не така бридка й стара, якою мене хочуть бачити люди… — Вона вказала на своє обличчя, вкрите шаром косметики, що з усіх сил прикривала потворність зморщок і перекосів.

Художник байдуже знизав плечима.

— Он як?! — нервово вигукнула вона й швидко підбігла до стіни, відсунувши приховану картину. — Он як?!...Я здогадалася! То це ти винний! Ти той страшний злочинець!

На картині були руїни палацу дожа — ті самі руїни, про які вона щойно говорила, намальовані з приголомшливою детальністю.

В її голові промайнула думка, ясна, як блискавка...

— Ти — причина цього всього! Піду й розповім всьому місту!...

— Це правда, - спокійно відповів художник, - ти маєш цілковиту рацію. Це я знищив дожа й перетворив на руїни його чудовий палац. Мало того — це я знищив твою вроду, перетворивши вродливу дівчинку на бридку, стару відьму. І все це — сила мого таланту живописця… Але я зробив це з любові до тебе, Люцино! Я спотворив тебе, щоб забрати в цього чоловіка; і зараз, коли він вже мертвий, для нас обох з’явилася можливість бути щасливими. Я в змозі повернути тобі колишню молодість і вроду. Сідай — ось приготоване полотно — і я намалюю тебе ще гарнішою, ніж була. Ти станеш зореликою Венерою! Сідай!...

Жінка на мить завагалася, але швидко дала себе вмовити й, сяючи, вийшла на подіум, щоб позувати за інструкціями майстра.

Майстер відійшов до мольбертів і виконав якийсь дивний рух, а тоді глянув на неї. Його глумлива трупна посмішка вразила її. Одночасно вона відчула, що під нею розсувається земля. Вона хотіла піднятися з сидіння, але було запізно… Подіум вмить сховався під підлогу, а в глибині отвору пролунав і затих її пронизливий крик.

За пару хвилин подіум повернувся на місце. На ньому стояв той самий позолочений стілець, але вже порожній.

Художник тим часом присунув до мольберта дзеркало і довго дивився на власне обличчя. Потім взяв пензлі й палітру і почав малювати.

Ми вже казали, що зі зростанням зловісної сили свого мистецтва митець втратив славу. Тепер про нього взагалі не згадували. Його портрети, ім’я та майстерня пішли в забуття. Тож йому, мабуть, спало на думку передати нащадкам хоча б згадку про себе, намалювавши власний портрет, який він вирішив виконати з усією правильністю та реалізмом правди.

Полотно швидко заповнювалося шарами фарб. Обличчя й вся фігура майстра ставали дедалі виразнішими. Але в якому вигляді?!

Німий зайшов із вузликом, з якого витягнув художницьке приладдя. З цікавості став за спиною господаря й вдивлявся у картину…

Але не вірив власним очам…

Тривожними жестами він запитав, що буде зображено на цій картині?

Художник так само на мигах пояснив, що малює власний портрет.

Хлопець кинув божевільні погляди на полотно й на свого господаря, постояв якийсь час, нічого не розуміючи. Але зрештою на обличчі в нього з’явився жах. Він схопився за голову й з диким криком глухонімого вибіг з майстерні.

А художник незворушно завершував свою картину.

Німий не вертався. До майстерні багато днів ніхто не заходив, а художник взагалі не з’являвся на люди. Занепокоєний господар зрештою постукав у двері майстерні. Відповіді не почув, двері були зачинені зсередини.

Коли викликані представники влади вибили їх, то побачили страшне видовище.

На картині, яка майже висихала й стояла на мольберті, було зображено жахливе, огидне зображення трупа, що сидить, а точніше, розвалився в кріслі, вже в стані розкладання, передане з усією реалістичною жахливістю і правдивістю.

А навпроти картини, в тій самій позі сидів напівзгнилий труп страшної людини, дуже схожий на портрет. Заклякла рука все ще тримала пензлі; палітра, розколота навпіл, лежала на землі.

Поруч стояло дзеркало, що відбивало тих двох померлих, створюючи таке дивне враження: майже неможливо було відрізнити, хто з них справжній, а хто намальований.

Хіба що на портреті знизу вже закляклою рукою було зроблено напис:

«Магія… матерія… смерть…»

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Роман Клочко
Роман Клочко@roman_klochko

Люблю писати й перекладати

5.6KПрочитань
8Автори
11Читачі
На Друкарні з 16 серпня

Більше від автора

  • Видайте українською. Цікаві книжки у жанрі альтернативної історії

    Жанр альтернативної історії вабив письменників здавна. Їм хотілося уявити, яким шляхом могла б піти історія людства або їхньої країни, якби... Тому неперекладених творів у цій сфері досить багато. Ми поговоримо про три з них.

    Теми цього довгочиту:

    Переклад
  • Хавєр Блас, Джек Фарчі. Світ на продаж. Враження від перекладу

    А ось і ще один мій переклад. Книжка «Світ на продаж. Як трейдери заробляють на ресурсах Землі» відчиняє двері у світ компаній, що торгують сировиною й сільськогосподарською продукцією. Вони не надто публічні, а коли про них і стає відомо, то хіба що внаслідок скандалів.

    Теми цього довгочиту:

    Економіка
  • Видайте українською. Цікаві книжки про історію та сучасність, варті перекладу

    За останнє десятиліття українською переклали багато творів, про які раніше годі було й мріяти. Але не перекладених залишається ще більше. Перед вами короткий огляд частини книжок, які ще чекають на українського читача.

    Теми цього довгочиту:

    Переклад

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається