Вступ та сюжети Борхеса
Був свого часу такий добродій Хорхе Луїс Борхес, і, коли ви знайшли цей есей по теґу фентезі чи магреал, думаю, для вас він не потребує представлень. Звісно що написав він багато кльових історій, легенд, але, серед усього, був у нього есей про чотири прото-сюжети або ж цикли:
— облога міста
— пошук
— вороття додому
— самогубство бога.
У тому есеї (доречі, доволі малому, і радше сказати, що те був нарис) Борхес зазначив: кожний із цих сюжетів таким чи іншим чином циклічний, знаходить нові і нові відображення, і існує стільки, скільки взагалі живе людство, і посилався на Гомера: «Іліада» як історія десятирічної облоги Трої, історія Ахілла, Гектора, Пріама, Агамемнона — гобелен доль двох сторін, одна з яких боронить рідне місто, а друга — має достатньо мотивів, аби тримати його в облозі; «Одіссея» як, власне, вороття з десятирічної війни, мандри та лиха, і жагання дістатися рідного дому (що так саме екстраполюється на шлях смертного у спокій невороття); міти про Аргонавтів, далі — шукання Грааля, як загальний сюжет про шлях за доволі часто примарною метою, де головним є не стільки кінцівка шляху та здобуття жаганного, а, знову-таки, шлях, який долає мандрівник, і протягом котрого змінюється; так саме загально з посиланнями на старогрецькі і скандинавські міти підтвердив мотив жертовності вищої сили заради людей: від Одіна до Ісуса — так чи інакше, згадується видатна напівлюдська-напівбожествена, або ж цілковито божествена особистість, яка принесла себе у жертву заради загального блага.
І, насправді, так, кожний із цих сюжетів — кожний із циклів (у оригінальному есеї Борхес називав їх саме циклами) — вони легко метафоризуються, ці мотиви, та їхнє повторення можна прослідкувати і у більш побутових, приземлених історіях: облога міста може трансформуватися у конфлікт двох корпорацій, або, навіть, двох родин, чи двох різних світоглядів. Шукання та вороття — думаю, тут самі розумієте, скільки історій присвячено мотиву шляху і досягнення мети. Самогубство бога — жертовність героя — це взагалі один із ключових тропів міту шляху героя, де обов’язково є місце самовіддачі і готовності віддати своє життя заради інших, і даремно тут заперечувати.
Але! Назву мого нарису ви так саме бачили, і в чому ж тоді доповнення?
Слідкуючи за тією самою логікою (шукання у класичних мітах, варіаціях легенд, варіацій сюжетів), вважаю, що давно треба розширити даний список до п’яти, і занести у нього «полювання на звіра».
Чим даний сюжет заслуговує статус архетипічного принаймні у європейській культурі та культурі близького сходу?
По-перше — якісно-інша ситуація, обставини та набір подій (можуть бути у повному обсязі, можуть — часткою):
— Осягнення присутності Звіра
— Розуміння його фактичної небезпечності або ж необхідності вбивства
— Сумніви і вирішення вполювати
— Збори та підготовка
— Полювання та переслідування як перший етап боротьби
— Зацькання та бій як кульмінація
— Вбивство чи перемога
— Зіткнення з наслідками
Мотиви для полювання:
— Ініціація «із юнака у майбутні герої»
— Славетне геройське діяння чи\або також «і порятунок рідних»
— Вбивство потвори-посланця божественної покари
— Вбивство ворога, у якому ти бачиш Звіра.
— Зіткнення із темною стороною самого себе
Тепер: чому цей архетип неможна назвати підвидом пошуку або вороття:
— Пошук потребує здобуття певної мети: чи то дістатися якогось місця, чи заволодіти певним предметом, або знаннями, і не має у собі за замовчанням історії крові: герой далеко не завжди шукає смерті створінню природи, а мотив полювання на звіра — це саме про зіткнення цивілізованого героя з істотою природи\створінням богів\культурного світогляду та варварства як чогось за замовчанням небезпечного, чужого і такого, що має бути убитим\двобій нового як кращого зі старим як слабшим\злішим. Тут завжди двоє: Цивілізований\Юний Мисливець і Дикий\Старий Звір.
— Вороття — так саме: це шлях з кінця на початок, і частіше про шлях смертного в останню путь, і, знову-таки, не проговорює обов’язкового мотиву вбивства.
Чому це не про самогубство бога:
— У даному сюжеті немає місця свідомої саможертовності, це перш за все про розуміння небезпечного ворога, геройського діяння та перемоги: задля блага інших, і слави власної.
Єдине, з чим полювання справді можна спробувати споріднити — облога міста як конфлікт двох сторін чи світоглядів, але: коли говоримо про облогу, то розкриваємо долі з обох боків, а Звір — це Звір, і тут немає місця для людяного ставлення у його бік. Звір тут — обезобличчиний ворог, покара богів, Лихо, яке має бути замертвлено. Або ж, у виняткових випадках, герой бачить у ньому своє відображення — і може його помилувати та підкорити.
І, так саме як вороття додому Борхес міг би занести у підвид пошуку, але не став, бо є достатня кількість сюжетних та ситуативних розходжень, аби вони, навіть як і звалися б спорідненими, але про різне — так саме і тут: полювання на Звіра можна роздивлятись у розрізі облоги міста, але — знов таки, нарахували достатньо рис, котрі якісно відрізняють мотив полювання від мотиву облоги (і сюди, до того ж, як мінінмум, ще додається пошук як шлях за Звіром).
Коли це архетипічний мотив, то де ми його зустрічаємо:
Ну, по-перше, мотив полювання як славетного та необхідного діяння — це питання виживання та здобуття їжі, і чи не головний спорт первісних людей, коли усім було зрозуміло: вполюємо мамонта — будемо жити, буде їжа, і буде добре. Не вполюємо — тоді сумно, і їсти доведеться сусідів (див. «облога міста»). І звісна річ, що — тут, так, немає місця ваганню, однак є місце розумінню необхідності дії, зборам та підготовки, є місце саме для процессу полювання та засідки, гонів, вбивства і славетного вороття.
І у подальшому мотив сутички зі Звіром стає чи не першим кроком ініціації «з юнаків у мужі», де, буквально: не убив Звіра — тоді ще не муж.
Тепер по мітам.
Згадаємо епос про Гільгамеша:
Чи не перше його діяння — двобій з Енкіду: дикуном та створінням богів. Є опис, як він дізнався, що завівся сильний дикун, котрого треба перемогти. Є опис їхньої боротьби — і, так, вбивства тоді не сталося, але: Гільгамеш визнав силу Енкіду, а Енкіду підкорився царю Урука та став його слугою, бо один та другий у битві роздивилися у ворогах людей, відображення одне одного та визнання, що мають так саме і багато спільного — і тут метафорично Гільгамеш переміг звіра-у-собі, змилостивившись над Енкіду, котрий, у свою чергу, відкинув дикунство та поцінив життя у цивілізованому світі.
Інший випадок: битва Гільгамеша з Небесним туром. Тут Звір знов постає божим створінням, але не випробуванням, як те було з Енкіду, а свідомою покарою: Інанна кохала царя Урука, і до часу він був їй вірний, але просрамив її ім’я, вона прогнівалася, і спослала на нього Небесного Тура, який загрожував і Гільгамешу, і його царству. Де у нас, знову-таки, є усвідомлення присутності Звіра, є осягнення: його треба вбити. Є збори, і є битва, у якій Гільгамеш та Енкіду вбивають звіра Інанни.
Далі рушимо у Стародавню Грецію, і тут у нас просто клондайк:
— битва Одіссея з вепром, коли майбутній герой Ітаки був іще юнаком та мав пройти ініціацію кров’ю — і, як міт цей міт починається описом ходи вепра і його погляд на юнака — так саме історія завершується ходою Одіссея тими ж самими словами, якими говорилось про вепра.
— …чи треба згадувати шлях Геракла? Лернейська Гідра, Немейський Лев, Цербер (єдиний, кому поталанило, бо просили не вбити, а привести живим, та і відпустили потому). У кожному випадку є усвідомлення присутності Звіра, осягнення необхідності його вбивства чи вполювання, описується битва з ним, і її наслідки.
— Зібрання all-stars із чи не всіх видатних особистостей та царів Греції, серед яких хоча б можна згадати: Тесей, Одіссей, Ясон, Пелей (батько Ахілла), Алькон (син Ареса), і ще там добрячий лист, де про кожного є зібрання історій та мітів — а все для того, аби вполювати та вбити «Те, що Прийняло Подобу Вепра», і було спослано у подобі вепра покарою Артеміди на Каледон. Тут, знов-таки, Звір виступає покарою небес та чи не стихійним лихом, і описувався саме як «те, що прийняло подобу Вепра», і «там, де він походжав, стояв страшенний сморід і змертвлювалася сама земля» — і на його вбивство зібралися чи не усі герої тієї доби — і жоден з них не збирався там собою жертвувати, та було цілковите усвідомлення потойбічної сутності потвори і необхідності її вбивства.
Так саме, хоча і менш славетне, але можна згадати: взагалі то було доброю традицією — спосилати юнаків чи то у ліс, чи в поле, аби ті вбили звіра собі по силі, і вернулися не юнаками, а готовими для діянь слави зрілими мужами.
Трохи метафорічніше цей мотив присутній і в юдаїзмі: двобій ще тоді юного Давида та страшенного і вже добряче славетного Голіафа, де Голіаф малюється безсумнівним ворогом та чи не чудовиськом, котрий вбив багатьох героїв, і тепер вийшов як головний чемпіон філістімлян супроти царства Ізраїлю, а Давид, відповідно — тим самим юнаком, котрий має його змертвити, і після цього стає героєм, а пізніше — царем. І знову ж таки спершу нам змальовують суворість та небезпечність Звіра, знову присутні страхи та сумніви юнака, його підготовка та рішучість вийти на битву — і славетна перемога.
Так саме метафорою в Єгипті відображення цього мотиву змальоване у вбивстві Осіріса Сетом: скидаючись на те, що свого часу було достатньо жерців, котрі схваляли одного брата та кляли іншого, Сет постає коли злом, а коли героєм. І тут так саме присутні вагання Сета, збір на полювання, розробка плану та вбивство брата через жагання помсти.
Мотив перемоги над звіром як битва із внутрішніми демонами так саме поданий у християнстві: сорок днів випробувань Ісуса Дияволом у пустелі, звідки Ісус вернувся готовим рушити в Єрусалим. І де знову-таки було розуміння небезпеки «звіра» як спокус, які все ще тримають його серед смертних і заважають розумінню своєї вищої ролі, вагання та вирішення пройти випробування, «битва» постає саме у подобі випробувань, які спосилає Диявол, і завершення як ініціація героя, готового до порятунку світу.
У скандинавів ми знаходимо це хоча б в історії Беовульфа: вбивство Гренделя, де у Гренделі місцеві бачили потвору та загрозу і просили героя, аби той порятував їх.
І це все — якщо ми не згадуватимемо середньовіччя та незчисленні лицарські історії, де мотив героя, який мусть знайти та убити потвору (чи то Дракон, чи Змій, полювання на Однорога, Грифона) стає чи не основою, без якої не відбувається жодної історії повноцінного шляху героя — і, власне, яка сама у собі вже має та відтворює цей шлях: юнак, який зіткається з розумінням необхідності вбивства чудовиська (чи через його загрозу рідному поселенню, чи через кохання, чи за наказом), вагається та боїться, готується, іде полювати (сам чи з товаришами), знаходить і убиває — і вертається зрілим мужем, готовим до нових діянь. І ніхто не питає: чи так те справді, що Звір був Звіром, бо очами героя — це завжди і вочевидь «так».
Висновки
Думаю, цього достатньо, аби затвердити думку: мотив «Полювання на Звіра» — так саме прадавній, багатий на набір метафоричності та проблематик, аби зватися п’ятим архетипним сюжетом-циклом, на додаток до зазначених Борхесом чотирьох, і тут закріпимо та проговоримо те, що вже писали раніше: у нього є власна сюжетна канва, що повторюється та відтворюється у казаннях, мітах та легендах чи не найстаріших принаймні європейських культур та культур близького сходу, і живе чи не стільки, скільки існує людство:
— Осягнення присутності Звіра
— Розуміння його фактичної небезпечності або ж необхідності вбивства
— Сумніви і вирішення вполювати
— Збори та підготовка
— Полювання та переслідування як перший етап боротьби
— Зацькання та бій як кульмінація
— Вбивство чи перемога
— Зіткнення з наслідками
І власні, неповторні для інших сюжетів, мотиви:
— Ініціація «із юнака у майбутні герої»
— Славетне геройське діяння чи\або також «і порятунок рідних»
— Вбивство потвори-посланця божественної покари
— Вбивство ворога, у якому ти бачиш Звіра.
— Зіткнення із темною стороною самого себе
І Звір є Звір.
