Минулого року з-поміж українців піднявся інтерес до чеченців та Ічкерії, що, безумовно, пов'язано з рішенням визнати Республіку Ічкерія окупованою та визнанням геноциду чеченського народу. Не дивно, що мене теж неабияк зацікавив Кавказ - то активність грузинського леґійону, то сутички на вірмено-азербайджанському кордоні, то протести в Дагестані, то те рішення Верховної Ради України про Ічкерію. І про всі ці народи, їхні мови, культури, мистецтво, релігії, держави та історію можна дуже багато говорити, але цього разу говоритимемо не про абищо, а про чеченську літературу.
У доісламський період основну частку чеченської літератури складала усна народна творчість. Вельми важливою його частиною є нартський епос - оповіді про пригоди богатирів, які є присутніми у багатьох народів північного Кавказу. Досі невідомо, від кого саме пішов цей епос, але є цілком нормальним, що в народів, які мешкають поряд, є свої адаптації одного сюжету в різних легендах та казках. Тож, звідки б не походив, цей епос є вагомою частиною фольклору як чеченців, так й інших народів північного Кавказу.
Після ісламізації надто цікаво не стало - так, з'явилася арабиця для чеченської мови, але більшу частину літератури становили саме релігійні писання, які мало цікаві далеким від ісламу людям. Тобто, нам з вами - Коран усюди однаковий, чеченці своєї версії ісламу не вигадали, тож на цьому не зупинятимемося. І все ж, своя родзинка в них була - тептари. Для чеченців, як і для кавказців у цілому, родина та пращури мають величезну цінність, тож вони вели отакі родові хроніки та називали їх тейптарами, що походить від слова "тейп" (або "тайпа"), яке можна перекласти як рід, родина, клан чи плем'я.
Сучасна чеченська література починає свою історію з буремних 20х і своїм батьком вважає Саїда Бадуєва. Він дебютував з повісті "Голод" та у подальших творах піднімав тему критики релігійного фанатизму, феодалізму та патріархального ладу. Також варто відзначити й інших його сучасників: Ібрагім-бек Саракаєв, що написав перші книги про історію чеченського народу; перекладач Нурдін Музаєв; Арбі Мамакаєв, поет та драматург, який виступав проти депортації чеченців та інгушів; Халід Ошаєв, Ахмад Нажаєв, Магомет Мамакаєв та Шамсуддін Айсханов, фольклористи та дослідники чеченської мови. Більша частина з них зазнала репресій.
Здавалося, лихо вже позаду і можна нарешті зажити щасливим (наскільки щасливим могло бути життя у пізньому совєцькому союзі), однак невдовзі, по розпаду СССР, почалася кривава й тривала війна за незалежність, яка скінчилася поразкою та окупацією авторитарною росією. Серед наступного покоління варто звернути увагу на поетів, які були ще й урядовцями ЧРІ - Зелімхана Яндарбієва, Ільмана Юсупова й Апті Бісултанова. Першого було вбито окупаційним режимом ще у 2004 році в Катарі, а решта наразі знаходиться в еміґрації на заході Європи.
Неспокійне XX століття змусило багатьох чеченців залишити свої домівки та рятуватися в инших країнах від московитьського імперіалізму. Через це у діаспорі виникає цілий пласт закордонної чеченської літератури - наприклад, вже згаданий Зелімхан Яндарбієв публікував свої мемуари про першу чеченську війну у Львові. На превеликий жаль, якщо раніше окупаційна влада не давала свободи вільно видавати книги, то тепер до цього і так кепського положення додалася повномасштабна війна росії проти України, в яку чеченський народ не міг не бути втягнутим - замість того, аби займатися мистецтвом у своє задоволення, поневолені чеченці або наближають розпад імперії в іноземному легіоні, або намагаються уникнути мобілізації до війська рф, або переживають за рідних та майбутнє свого народу. Ну або ж беруть безпосередню участь у воєнних злочинах, але цим людям точно не варто співчувати як представникам поневоленого народу.
Закінчувати на такій сумній ноті не хочеться, бо надію не втрачено. Чеченська мова живе, чеченська ідентичність хоч і стигматизована, але не в занепаді, чеченський уряд існує, хоч і в екзилі, тож ще нічого безнадійно не втрачено. На чеченській версії "Радіо Свобода" можна одшукать вірші деяких письменників з авдіо. Мені страшенно подобається “Ненан мотт” (“рідна мова”) Шайхі Арсанукаєва, яке можна прослухати та прочитати за цим посиланням .
Я завжди закликаю активно взаємодіяти з мистецтвом, яке хотіли і зараз хочуть заборонити та знищити, бо поки є глядач, митець продовжує жити. І на цей раз виключення не робитиму: знайомтеся з мистецтвом та культурою народу, який поділяє з нами усі тягарі визвольної боротьби. Ворожі снаряди можуть вбити митця, чинного чи потенційного, але не можуть вбити те вікове надбання, що має чеченський народ.
