Свобода за своєю суттю не може бути дана. Людина не може бути звільнена кимось, вона повинна розірвати свої ланцюги своєю волею. Звичайно, її воля також може бути частиною колективної дії, а часто це просто необхідне досягнення позитивного результату. Як справедливо зауважує Емма Голдман:
“Історія вчить нас, що кожен пригноблений клас [або група, чи людина] досягає справжнього звільнення від своїх господарів лише власною волею”. (Red Emma Speaks, стор. 167)
Тому анархісти визнають, що ієрархічні системи, як і будь-які суспільні відносини, формуються тими, хто бере участь у них. Як стверджував Букчин, “класові товариства організують наші психічні процеси так, щоби нами було простіше командувати”. Це означає, що люди засвоюють цінності ієрархічного та класового суспільства і тому “держава – це не просто плеяда бюрократичних та примусових інституцій. Воно також психічний стан, навіюваний менталітет упорядкування реальності... Але його можливості управління за допомогою грубої сили завжди обмежені... Без високого ступеня співробітництва навіть найбільш пригнічених класів суспільства, таких як раби та кріпаки, його влада зрештою зникла б. Страх і апатія перед державною владою соціально зумовлюють можливість існування цієї сили”. (The Ecology of Freedom, стор. 159 і част. 164-5) Тому самозвільнення – засіб, яким ми зламаємо як внутрішні, так і зовнішні ланцюги, звільнивши себе розумово та фізично.
Анархісти завжди стверджували, що люди можуть звільнити себе лише своїми діями. Різноманітність методів, які анархісти пропонують для сприяння цьому процесу, ми наведемо потім. Всі ці методи ґрунтуються на залученні людей до самоорганізації для самостійного визначення та планування своїх дій своїми способами, таким чином усунувши залежність від лідерів, які приймають рішення за інших. Анархізм формують люди, які “діють самі за себе” (що анархісти називають “прямою дією”).
Пряма дія справляє ефект розширення прав і можливостей та ефект звільнення на тих, хто залучений до нього. Самостійні дії можна вважати засобами, якими розвивається творчий потенціал, ініціативність, уяву та критичне мислення людей, підлеглих владі, засобами, якими можна змінити суспільство. Як писав Малатеста:
“Між людиною та її соціальним середовищем існує взаємодія. Люди роблять суспільство тим, що воно є, а суспільство робить людей такими, якими вони є, і в результаті виходить свого роду порочне коло. Щоб перетворити суспільство, повинні помінятися люди, а щоб перетворити людей, суспільство має змінитися... На щастя, наявне суспільство не було створене натхненним бажанням панівного класу, він досяг успіху лише в тому, щоб звести всіх соціальних суб'єктів до пасивних та несвідомих інструментів своїх інтересів. . Воно – результат тисяч кровопролитних битв, тисяч людських та природних факторів…” У цьому і прихована можливість прогресу... Ми повинні використовувати всі засоби, всі можливості та шанси, які надає чинне соціальне середовище, дозволяючи нам впливати на наших побратимів та розвивати їхню свідомість та їхню вимогливість... претендувати та домагатися таких соціальних перетворень, які можливі і які зможуть відкрити шлях до подальших здобутків... Ми повинні прагнути переконати всіх людей... вимагати та упиратися в завоювання всіх покращень життя і свободи, яких вони тільки забажають, і коли вони захочуть цього, і знайдуть сили домогтися їх. ми повинні підштовхнути людей хотіти більшого і збільшувати тиск [на панівну еліту], поки вони не досягнуть повного самозвільнення”. (Errico Malatesta: His Life and Ideas, част. 188-9)
Суспільство, формуючи людей, водночас саме створювалося ними: їхніми діями, думками та ідеалами. Складні інститути, що обмежують чиюсь свободу, ведуть до розумового звільнення, оскільки вони ставлять під сумнів необхідність авторитарних відносин взагалі. Цей процес дає нам розуміння того, як працює суспільство через зміну наших ідей та створення нових ідеалів. Знову цитуючи Емму Голдман: “Справжнє визволення починається… у душі жінки”. Потрібно додати, що і в душі чоловіка. Тільки так ми можемо “почати [нашу] внутрішню регенерацію, звільняючись від вантажу забобонів, традицій та звичаїв”. (Там же, стор. 167) Цей процес має бути самоспрямований, оскільки, як зауважив Макс Штірнер, “Людина, якій “дарували” свободу, не що інше, як відпущена на волю кріпака… собака, яка тягне за собою уривок ланцюга”. (The Ego and Its Own, стор. 168) Змінюючи світ навіть зовсім трохи, ми змінюємо себе.
В інтерв'ю, яке бралося під час іспанської революції, іспанський анархіст-практик Дурутті сказав: “Ми несемо новий світ у наших серцях”. Тільки самостійні дії та самозвільнення дозволяють нам формувати такі погляди та дають впевненість у тому, що ми зможемо реалізувати їх у реальному світі.
Анархісти, однак, не вважають, що з самозвільненням варто почекати до часу великої революції. Люди є політичною силою, що визначає характер суспільства, і від того, як ми діємо тут і зараз, безпосередньо залежить, яким буде наше суспільство та наше життя. Тому, навіть у перед анархістських суспільствах, анархісти намагаються створити, як висловився Бакунін, “не лише ідеї, а й факти майбутнього безпосередньо”. Ми можемо створювати альтернативні соціальні відносини та організації, діяти як вільні люди у невільному суспільстві. Тільки нашими діями тут і зараз можемо закласти основи вільного суспільства. Щобільше, цей процес самозвільнення триває безперервно:
“Підлеглі всіх типів завжди виявляли свої здібності до критичного самоосмислення того, що відбувається – і саме тому владі постійно перечать, заважають, а іноді й скидають. Але якщо влада повалена, а її колишні підлеглі не беруть активну участь у подальшій політичній діяльності, то ніяке критичне осмислення не покінчить з їх придушенням і не дарує їм свободу”. (Carole Pateman, The Sexual Contract, стор. 205)
Анархісти мають намір заохочувати ці тенденції щоденного життя до співробітництва, опору та боротьби з владою, і підводити їх до логічного завершення, суспільству вільних людей, які співпрацюють на рівних у вільних, самоврядних асоціаціях. Без цього процесу критичного самоосмислення, опору та самозвільнення вільне суспільство неможливе. Тому, на думку анархістів, анархізм виникає з природного опору підлеглих людей, які прагнуть вільно діяти в ієрархічному світі. Цей процес опору часто називають “класовою боротьбою” (оскільки це боротьба трудящих класів, найбільш пригнічених груп у суспільстві) або, у загальному сенсі, “соціальною боротьбою”. Щоденний опір влади (у всіх її формах) та бажання свободи є ключем до анархічної революції. З цієї причини “анархісти підкреслюють знову і знову, що класова боротьба є єдиним засобом досягнення контролю над своєю долею для робітників [та інших пригноблених]”. (Marie-Louise Berneri, Neither East Nor West, стор. 32)
Революція – процес, а не подія, кожна “стихійна революційна дія” є зазвичай результат терплячої багаторічної роботи організації та вчення людей з “утопічними” ідеями. Процес “створення нового світу в надрах старого” (використовуючи вираз ІРМ, Індустріальні Робочі Світу) через будівництво альтернативних інститутів і відносин лише частина того, що має бути тривалою революційною боротьбою
Як зазначає Малатеста, “заохочення народних організацій усіх типів — це логічний наслідок наших ідей і має бути невіддільною (частина/ознака) частиною нашої програми… анархісти не хочуть звільнити людей; ми хочемо, щоб люди звільнили себе… ми хочемо, щоб новий спосіб життя з'явився з самої сутності людей, відповідав їхньому стану та розвивався разом із ними”. (Там же, стор. 90)
Поки не здійснився процес самозвільнення, вільне суспільство неможливе. Тільки, коли люди звільнять себе самі, матеріально (знищивши державу та капіталізм) та інтелектуально(звільнивши себе від покірності та пасивності стосовно влади), вільне суспільство стане можливим. Ми не повинні забувати, що капіталістична і державна влада, значною мірою, є владою над умами підлеглих їй (підтримувана, звичайно, величезними силами, коли інтелектуальне панування починає руйнуватися, і люди починають повставати й чинити опір). Насправді розумова влада ідеї необхідності панівного класу панує в суспільстві, і міцно утвердилася в умах пригноблених. Поки це становище зберігається, робітничий клас виявляє покірність влади, утиску та експлуатації як нормальним умовам життя. Уми, підкорені доктринам і позиціям їхніх панів, не можуть навіть сподіватися здобути свободу революцією та боротьбою. Отже, пригноблені повинні подолати розумове панування наявної системи перед тим, як вони зможуть скинути її хомут. Капіталізм і держава повинні бути переможені розумово та теоретично, перш ніж перемога стане можлива на практиці (багато анархістів називають це “класовою свідомістю”). І самозвільнення через боротьбу проти гноблення – єдиний спосіб, яким усе перелічене вище може бути здійснено. Таким чином анархісти підтримують (словами Кропоткіна) “бунтівний дух”.
Самозвільнення – результат боротьби, самоорганізації, солідарності та прямої дії. Пряма дія – засіб створення анархістів, вільних людей, і тому “багато анархістів постійно брали діяльну участь у робітників організаціях, що створювалися для прямої боротьби праці проти капіталу, та його посібника – держави”. “Така боротьба, швидше ніж будь-яка непряма, політична агітація, допомагає робітникам досягти деяких покращень їхньої долі; вона відкриває їм очі на те зло, яке приносить суспільству капіталістичний устрій і державу, що його підтримує; і водночас вона змушує їх задуматися над питанням про те, як організувати споживання, виробництво та безпосередній обмін між зацікавленими сторонами, не вдаючись до допомоги ні капіталіста, ні держави”, тобто дає змогу побачити можливості вільного суспільства. Кропоткін, подібно до багатьох анархістів, вказував на синдикалізм і профспілкові рухи як засіб розвитку лібертарних ідей в наявному суспільстві (хоча він, подібно до більшості анархістів, не обмежував анархічну діяльність виключно ними). Дійсно, будь-який рух, який “дозволяє трудящим усвідомити необхідність солідарності та відчути спільність їхніх інтересів… готує шлях ідеям” комуністичного анархізму, тобто долає розумове панування наявного суспільства в умах пригноблених. (Evolution and Environment, стор. 83 та стор. 85)
За словами одного шотландського анархіста-активіста, “історія людського розвитку можна уявити історією бунту та непокори людей, принижених підпорядкуванням влади у всіх її формах і здатних зберегти свою гідність лише через бунт і непокору”. (Robert Lynn, No a Life Story, Just a Leaf від It, стор. 77) Тому анархісти підкреслюють роль самозвільнення, самоорганізації, самоврядування та самостійних дій. Наприклад, Бакунін вважав, що “бунт” – одне із “трьох основних принципів, складових істотні умови будь-якого людського, як індивідуального, і колективного, прояви історія”. (God and the State, стор. 12) Просто тому, що люди та групи людей не можуть бути звільнені іншими, звільнитися вони можуть лише самі. Отже, самозвільнення, на нашу думку, єдиний засіб, яким можна зробити чинне суспільство найбільш вільним та наблизити можливість анархічного суспільства.
Анархізм українською - https://t.me/anarchukr
