Наприклад, тому що в той момент він чує не вас, а погрозу.
Ваш біль для нього - не сигнал «зверни увагу», а ніби виклик на бій. Чоловік автоматично стає в захисну позицію, де ви в ролі – звинувачувача, а він – жертви, яку намагаються «переробити».
Ви говорите «мені боляче», а він чує «ти – поганий».
В результаті замість діалогу – глуха оборона. Всі ваші спроби розбиваються об стіну мовчання і небажання прояснити ситуацію, бо страх сильніший. Відкритися, визнати свою неідеальність, вразливість, той факт, що у стосунках є проблеми (які, так чи інакше, доведеться вирішувати, якщо є бажання зберегти стосунки).
.
Тому що виріс у сім’ї, де почуття – це слабкість.
Якщо хлопчику з дитинства говорили «не ний», «не жалійся», «не плач», «потерпи», він виріс чоловіком, який вже сам не вміє визнавати біль: ні свій, ні чужий. Тому замість того, щоб слухати, він може знецінювати, і тоді ви чуєте: «тобі здалося», «ти все не так розумієш», «ти перебільшуєш». Не тому що не любить, а тому що не вміє інакше.
Зі свого боку ви можете все це розуміти, співчувати, але це не може бути виправданням поведінки чоловіка. Бо стосунки – це зусилля двох людей.
.
Буває також, що коли ви підіймаєте серйозну тему, у чоловіка миттєво вмикається внутрішній підліток: «знову мене пилять», «знову я не такий», «ну, почалося...».
Чоловік чує не свою партнерку, а батьківський тон, від якого і біжить в ігнор. Ви можете говорити спокійно, тактовно і без звинувачень, а він вже обороняється. Ви не кричите, а він вже закривається. Він реагує не з дорослої позиції, а підлітка.
.
Або ж коли ви довго мовчали і терпіли.
І тепер це не просто розмова, а вибух емоцій. Ви кріпилися з усіх сил, тримали в собі, сковтували образи, виправдовували, знаходили пояснення... А потім різко зірвалися, аж до крику. І в цей момент чоловік відчуває лише одне – його атакують. Він не сприймає, що за всім цим у вас стоїть надто багато втоми, хвилювання і страху втратити стосунки.
.
А ще буває, що чоловіку просто зручно вас не чути.
Поки ви самі себе вмовляєте, пояснюєте, прощаєте, терпите, йому не потрібно нічого змінювати. Ви приходите до нього з болем, з бажанням прояснити ситуацію, домовитися, а йдете з тяжким почуттям провини, бо й цього разу нічого не вийшло.
Чоловік залишається при своїх думках, йому і так все норм, ну, трохи потерпів, поки ви виговорилися. Він знає, що далі все буде, як зазвичай. А ви після розмови, до якої, можливо, готувалися, продумували, сподівалися, що цього разу вдасться (але ніт!)... знову займаєтеся рефлексією, аналізом, що щось не так сказали, не тим тоном і вибрали не той час. Ви розбиті і розчаровані.
.
Подібні розмови у стосунках ініціюють частіше саме жінки, для яких дуже важлива ясність і безпека, розуміння, що відбувається і до чого все йде.
Однак реагувати із підліткової позиції, із ролі жертви, бути відстороненим, закритим від свого власного внутрішнього болю, захищатися, коли інша людина говорить про свій дискомфорт, що їй щось не ок у спілкуванні чи стосунках можуть всі люди, незалежно від гендеру, а також віку.
...
Якщо ви втомилися від звичного сценарію і почуття провини і хочете нарешті говорити без страху, вини і боротьби, я допоможу вам повернути собі свою силу – відчути давно забуте «зі мною все в порядку»
