Трясучи кишені,
Омину я красу.
Твою, мою, нашу —
І все важливо в секунді.
Ті злочинці,
Моя незграбність до віку.
Вуличні музиканти, школярі
Засяють у погоду.
Таку холодну, гірку
І ціни двадцяті
Пишуть деталі —
Мої, твої, її.
Трясучи кишені,
Омину я красу.
Твою, мою, нашу —
І все важливо в секунді.
Ті злочинці,
Моя незграбність до віку.
Вуличні музиканти, школярі
Засяють у погоду.
Таку холодну, гірку
І ціни двадцяті
Пишуть деталі —
Мої, твої, її.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Я прокинувся без голови посеред темного лісу. Місяць вихоплював клаптики землі між чорних стовбурів древніх дубів. Мої руки липкі від крові, на пальцях подекуди зірвані нігті. Обіля мене на колінах молиться монахиня Церкви Апокаліпсису.
Це просте і правдиве ствердження, яке не потребує подальшого пояснення. Причини є. Думаю, хоча б комусь з вас вони теж знайомі.
Я прокинувся без голови посеред темного лісу. Місяць вихоплював клаптики землі між чорних стовбурів древніх дубів. Мої руки липкі від крові, на пальцях подекуди зірвані нігті. Обіля мене на колінах молиться монахиня Церкви Апокаліпсису.
Це просте і правдиве ствердження, яке не потребує подальшого пояснення. Причини є. Думаю, хоча б комусь з вас вони теж знайомі.