Народилася Дарія Денисенко, відома під літературним псевдонімом Дарія Гульвіс, у 2005-му році у місті Харків. Там же ж робила своїй перші творчі кроки. А справжнім каталізатором для Дарії стали... булінг з боку вчителя та перша закоханість. Уже в той час, розуміючи що вона живе у зросійщеному середовищі, дівчина намагалася перейти на українську мову не лише у власних творах, а також у повсякденному житті. Тому, навіть перші її твори були написані переважно українською. А згодом, питання якою мовою писати взагалі відпало.
При тому всьому, є у Дарії й інше захоплення:
“У Харкові я вчилася у фізико-математичному ліцеї. Брала участь в олімпіадах із цих предметів. А після закінчення одинадцятого класу вирішила продовжити вивчення фізики у КНУ ім. Тараса Шевченка.”
Поспілкуватися з цією багатогранною дівчиною ми домовилися майже одразу ж після закінчення конкурсу “Хроніки Супергероїв”, який Дарія організовувала на літературній платформі Аркуш.
Замість запланованих трьох, ми розмовляли майже п’ять годин. Дарія виявилася дуже відкритою та позитивною особою, і нашу розмову не перервала навіть повітряна тривога, що почалася майже на самому початку. Власне, розмова почалася саме із запитань про війну.
“Виїхати із Харкова, в перші дні, було дуже складно.”
24.02.2022. Всі ми пережили цю дату, по своєму. Більшість тепер має життя до та після. Як ти пережила цей день? Які були твої емоції від усього, що коїлося?
Війна в Харкові відчувалася з самого початку. Я прокинулася о 5 ранку від вибухів і виття сигналізації на машинах. Був шок, хоча я й знала, що таке може статися. Перша думка — зібрати речі, потім вони ще десять днів стояли, бо виїхати з Харкова тоді було дуже складно.
Початок вторгнення був дуже важким, але я намагалася навіть у перші дні в Харкові писати хоча би декілька речень, але більше в той час я читала, це допомагало не здуріти, коли навколо розриваються снаряди.
О, в мене знову тривога😅. Але продовжуємо, бо це МІГ злетів.
О так. Тривога знову. А як ви з сім'єю пережили перші тривоги у Харкові? Бігали у бомбосховище?
Ну, бомбосховищем те було складно назвати. Підвал, при цьому там пролягали труби з гарячою водою. Перестали бігати, коли вимкнули світло. Під час блекауту ми сиділи в себе у квартирі при моєму ліхтарі (перед вторгненням я чомусь дуже полюбила свічки, ліхтарики, як виявилося, це були дуже практичні покупки).
Це тривало десь 3 дні. Коли нарешті дали світло, почали знову шукати спосіб виїхати з Харкова. А тоді одного дня подзвонив брат, який до того вже зумів вибратися в Дніпро (свою дівчину з дитиною він відправив ще в перший день). Він замовив таксі, і ми поїхали, кинувши все, що було (наприклад, борщ, який упродовж пів року стояв скисав).
Ви пів року не поверталися у свою квартиру?
Харків бомбили тоді дуже сильно, нам же вдалося вибратися в Івано-Франківськ, куди майже не прилітало. Було просто банально страшно. І з того часу, я жодного разу не була вдома.
Як виник варіант з Івано-Франківськом?
Туди виїхав брат із дівчиною та її сім'єю. Ми вирішили триматися ближче до них, тому теж переїхали. Спочатку жили разом із братом, а його дівчина з дитиною разом зі своєю матір'ю на квартирі, яку зняла їм фірма (вони отримали релокацію із Харкова). Потім брат з дружиною винайняли окрему квартиру, а ми залишилися там же, де і були.
Зараз ходиш в укриття під час повітряних тривог?
Ні, виходжу в коридор або в тамбур. У нас найнебезпечніше — уламки, тобто найгірше — це опинитися на повністю відкритому просторі, тому не біжу нікуди. Ну, реально безпечно — це метро (у Харкові воно витримувало прямі удари), мені до нього бігти хвилин 20😅.
“Нам після 2014-го казали: “Ви носії російської мови”.”
Ти уродженка Харкова, але я ніде і ніколи не чув від тебе кацапської. Ти взагалі її ще пам’ятаєш?
На жаль. І з радістю б її забула, якби могла.
Але звідки росте коріння твоєї україномовності?
Батьки в мене двомовні. З дитинства я володіла вільно обома мовами. З 2014 року вся моя сім'я почала більше переходити на українську, де могла. У школі одного разу на уроці з російської мові нам заявили, що ви всі "носії російської мови"... Це було вже після 2014.
Тоді я зрозуміла, що не хочу та не буде носієм цієї мови. Я ніколи не любила їхню культуру. У нас у школі зарубіжна література складалася відсотків на вісімдесят із російської, і для мене вся їхня культура є абсолютно чужою.
Носії російської культури? Це ж дно, робити такі заяви. Ще й від вчителя.
Не просто дно, днище. На жаль, от такий Харків. Туди дуже багато в часи радянського союзу навезли росіян, тому маємо такий стан речей.
Багато було відверто проросійських вчителів?
Щоб прямо казали: ми хочемо, щоб Україну захопила московія, не чула. Це я чула на вулицях. Більшість вчителів просто захоплювалися "вєлікай расєйскай культурай". Ну, і викладання було російською з більшості предметів. На уроках зарубіжної літератури ми всіх авторів вивчали в російському перекладі в школі. Ох, як я мрію, щоб ту викладачку звільнили та заборонили викладати.
Після Харкова ти жила в Івано-Франківську, а зараз мешкаєш в Києві. Скажи чесно, відчутна різниця у плані мови спілкування?
У Франику я відчувала, що це місце, де можу трохи розслабитися, що я опинилася справді в безпеці. У Києві вже такого відчуття немає. Тут це постійний бій за те, щоб до тебе нормально ставилися. Мене можуть ігнорувати й коситися, якщо розмовляю українською.
Для мене зараз дуже актуальна пісня гурту Мері: "Я з України", коли чуєш, скільки у Києві російської мови, на фоні ракет та “шахідів”.
“Мій перший твір поступово переходить із жанру підліткове фентезі у щось темне”
Твій перший вірш, після початку повномасштабного. Чи можна його якось порівняти з тим віршем, що ти написала у шостому класі? Які емоції були там і там?
Я не пам'ятаю, який вірш був першим взагалі в моєму житті😅. Якщо загально порівнювати настрій, то перший вірш після повномасштабного був набагато злішим.
Злість. Часто ця емоція панує під час написання?
Не дуже часто, зазвичай я пишу під час більш "рівного" настрою. Коли емоцій надто багато, їх складно вилити нормально на "папір".
Де ти знаходиш своє натхнення?
Я його не шукаю. Якщо є — прекрасно, пишу багато і швидко. Якщо нема — теж пишу, але повільніше й в ці моменти продумую все більш “логічно”.
Які умови тобі оптимальні для творчості?
Якщо панує "натхнення", можу писати й на ходу, і коли їду в транспорті — мене тоді не зупинить ніщо. А так достатньо, щоб ніхто не "сіпав" і не нависав над головою, щоб було зручно тримати телефон чи було де поставити ноут.
Іноді може допомогти музика, іноді вона більше заважає.
Декотрий час моїм ритуалом було запалювання свічки. Після блекаутів (а вони ще й далі явно будуть), до цього ритуалу явно ще не скоро повернуся😂.
Бувало таке, що проїжджала свою зупинку через те, що занадто захопилася твором?
Так, бувало.
Який найперший твір, із написаних тобою, можна знайти зараз в інтернеті та прочитати?
Десь на Wattpad лежить початок твору, який був написаний у 7 класі. Наразі його переробляю і певно з часом знесу те, що там виклала.
Що то за твір? І як сильно він змінився за цей час?
Це підліткове фентезі, що із кожною редакцією стає все темнішим. Додалися вже й дорослі персонажі, які відіграють головну роль.
Та версія, яку я викладала на Wattpad, мала бути початком трилогії... Зараз я не озвучуватиму, скільки книг має бути в циклі😅. Мене саму це лякає. Наразі є 200к тексту для першої книги, напрацювання по всесвіту й короткі записи того, що має бути далі.
Підліткове фентезі. Чим подобається тобі цей жанр?
Я — підліток, мені легше прописувати персонажів +/- мого віку, тому працюю більше з творами для аудиторії: підлітки, молодь. Хоча, наразі сама віддаю, при читанні, перевагу більш "дорослим" творам.
Взагалі, навіть той твір, про який я згадувала, місцями вже став доволі темним. Описується те, як персонаж поволі божеволіє, тому цілком можливо, що його рейтинг стане вищим.
“Я не пишу те, що не цікаво для мене самої”
Дарія Гульвіс. Звідки такий псевдонім? Яке його значення?
Денисенко → Денис → Діоніс — бог гульвіс, а моє ім'я має перське походження, яке можна трактувати як "володарка". Варіант Володарка Гульвіс був занадто епатажним😂, тому залишила Дарія.
Любиш міфологію?
Колись дуже подобалася грецька, зараз більше копаюся в нашій, слов'янській/українській. Взагалі в мене є масштабний проєкт з об'єднанням усіх міфологій в одну. Зараз я намагаюся поєднувати шумерську та українську.
У тебе є твір "Анубіс проти ротації", де поєднано ім'я давньоєгипетського бога із псом Патроном. Часто поєднуєш такі різні речі або людей?
Ні, це перший такий мій твір. Але мені сподобалося, тому цілком можливо, що колись зроблю ще щось подібне.
Який твір самий "спонтанний", а який "продуманий"?
"Нудний робочий день" писався в стані "антинатхнення". Він витискувався дуже довго і нудно. А ось який твір найбільш спонтанний? Мабуть, це мініатюра-маніфест "Я — Письменник". Вона писалася чисто на емоціях відповіддю тим, хто обурювався, що Аркуш не буде додавати російську й взагалі інші мови на сайт.
Кажуть, що твори, написані без натхнення свідчать про справжній рівень письменників. Згодна з таким твердженням?
Ну, оцінюйте😂. Я вам назвала твір, який писався взагалі без натхнення. Вважаю, що на одному натхненні далеко не виїдеш. Треба вчитися писати й у моменти, коли немає жодного настрою. Крім того, очевидно, що чим більший твір, тим більше його варто продумати.
Твір тому і називається "Нудний робочий день", що тобі дійсно було нудно його писати, і ти сприймала це як роботу?
Можна і так трактувати😂.
Але взагалі не сказала б, що зовсім нудно-нудно. Ідея для цього твору видавалася цілком цікавою, але сам процес вийшов дуже важким.
Скажемо так: я не пишу те, що не цікаво для мене самої.
У Марусі (головна героїня твору “Нудний робочий день”) є якийсь "прототип" в реальному житті? І чи часто ти використовуєш ”прототипи” людей із життя у своїх?
Ні, я майже не використовую "прототипи", хоча звісно при прописанні характерів звертаюся до власного досвіду спілкування. Але всі персонажі — це клаптикова ковдра із людей, з якими я стикалася по життю. Не можна сказати, що от цей персонаж був списаний з того знайомого, а той — з іншого.
Можеш виділити якогось свого персонажа, як улюбленого?
Є один, історія про якого чекає свого часу. Тому, чекайте нових творів.
А якщо вибрати трьох улюблених книжкових персонажів?
Торін Оакеншильд (Дубощит) з Гобіта, Северус Снейп із Гаррі Поттера, Містер Норрелл із "Джонатан Стрейндж та містер Норрелл". Насправді їх більше, але зупинимося на цих.
От мені теж дуже подобався Снейп. А тобі чим він подобається?
Харизматичний, упевнений у собі персонаж. Він проявляв себе дуже неоднозначно, створюючи навколо себе флер загадки. До речі, от той найбільш улюблений мною зараз персонаж спочатку був дуже дивною версією Снейпа😂.
Маю сподівання, що скоро прочитаю про того героя на Аркуші. До речі, а як ти “прийшла” на Аркуш?
Спочатку я викладалася на букнеті (Аркушу тоді ще не існувало). Через декотрий час, побачивши, що захвату від моїх творів немає, настало розчарування і я намагалася кинути взагалі писати. Спойлер: не змогла.
Спроби кинути писати тривали протягом десь 2-х років. Змирившись із тим, що буду творити, прийняла участь у першому конкурсу — на Зоряній фортеці. Критики було шалено багато, але неочікувано, у той момент це й надихнуло продовжувати. На Аркуш довго заглядалася, поштовхом став конкурс Казкочас. Я на ньому нічого не зайняла, але завдяки цьому почала перебиратися на платформу. З букнету повністю видалилася на початку вторгнення, коли їхні адміни мовчали. Ну, як видалилася, я зняла всі твори, а тоді накатала злий блог. У результаті мене заблокували на платформі.
А як ти зараз ставишся до критики?
Я вдячна за критику, навіть якщо вона не завжди є конструктивною, на мій погляд. Головне, щоб не було переходу на особистості.
А можеш відмітити якийсь момент, коли ти зіткнулася з критикою. І чи вважаєш ти її конструктивною у тому випадку?
Напевно, це було до мого твору “Той, що лікує голови”. Тоді взагалі був великий срач, адже я необдумано зачепила дуже болючу тему. Мені досі дуже шкода, що я відправила твір у тому вигляді, в якому його прочитали на конкурсі “Міфи серед нас”.
Якщо ж винести той випадок за рамки питання, то найбільш болючою була критика стилю твору, хоча я свідомо хотіла написати його саме так.
Закінчуючи тему твоїх творів. Що із власного доробку ти порадиш прочитати в першу чергу?
Залежить від вподобань людини. Там дійсно є твори у різних жанрах та стилях.
Гаразд. Який із цих творів ти вважаєш кращим за інші?
Наразі, вважаю найкращими свої останні твори - "Нудний робочий день" і "Три в одному".
“Було враження, що деякі твори знаю напам’ять”
Конкурс "Хроніки Супергероїв", або як усі звикли його називати "Супергероїка". Як з'явилася ідея цього конкурсу? І чому саме Супергерої, а не рибо-люди, наприклад?
Насправді все дуже просто. Цей конкурс хотів Степан Соляр (Стю Слейтерус), я подумала: чому б і ні. До речі, він так і не написав твір на конкурс😒
І як тобі, організовувати все самостійно?
Я більше на таке не погоджуся😅😂. Дуже хотілося комусь виговоритися, особливо під час приймання робіт, але не могла цього зробити.
Можеш виговоритися зараз.
Зараз я хочу просто забути вже про все неприємне, що тоді відбувалося. До речі, мої проблеми з цим конкурсом ще не завершилися😅. Я збираюся зібрати безкоштовну онлайн-збірку з переможців, але частина кудись зникла після конкурсу й до них не достукаєшся. І десь кожен другий, коли їм пишу про цю збірку, плутають її з друкованою від спілки "Patison", з якою я теж, до речі, допомагала.
Давай тоді ще трішки поговоримо про конкурс. Як тобі результати голосування? Адже ти — єдина, хто перечитував усі твори по кілька разів.
Якщо відкинути особисті смаки, то всі твори цілком сильні, цілісні.
Доки ти перечитувала твори для номінацій, не було враження, що деякі ти уже на пам'ять знаєш?
Так, із декотрими таке було😅.
Можеш виділити кілька моментів, які тебе найбільше вразили у творах?
Багато оригінальних персонажів, мало хто звертався до класичного зображення супергероя, "американщини" майже не було. Безумовно всі почули мій заклик створити щось таке, чого ще не було.
Чи не жалкуєш, що узялася за організацію конкурсу? І які подальші плани Дарії-організатора?
Ні, не жалкую. Це був дуже цікавий і захопливий досвід. Для мене, як організатора, конкурс не завершився остаточно із закінченням голосування: потрібно було ще видати всім нагороди.
Поки що, в організаторстві буде перерва, а взимку дуже висока ймовірність, що ви зі мною ще зустрінетесь як з оргом. Може, вийде навіть 2 конкурси підряд, але це залежатиме від того, як Аркуш їх поставить.
Ти була уже і як організатор, і як учасник. Порівняй, будь ласка, ці моменти.
Це абсолютно два різних досвіди. Зі спільного: переможці анонімного голосування зостаються загадкою, але якось, як орга, мене цей момент менше хвилював. Я відчувала більшу відповідальність, коли оцінювала твори (за своєю схемою, на самому сайті я могла максимум поставити сердечко). В учасника основна задача — написати твір, я ж розуміла, що це максимально другорядне. Я могла б цілком відмовитися від цього, але на Аркуші вже склалася певна традиція, якої вирішила й дотримуватися.
Основною частиною роботи є модерація та видача нагород, під час оцінювання робіт, якби не було спецномінацій, я б взагалі нічого не робила. Певно тому мені ідея з номінаціями подобається — так ти не втрачаєш відчуття, що проводиш цей конкурс. З того, що лякає: що мене почнуть сприймати як організатора, попідписуються на сторінку через це. Але я все одно в першу чергу письменниця.
Загалом, я бачу що у тебе позитивні враження від організації конкурсу. Але, поклавши руку на серце, можеш сказати, що тобі не було цікаво, які бали отримають твої роботи?
Звісно, мені було дуже цікаво побачити їх, але водночас я чітко усвідомлюю, що бали завищені. Частина людей просто не захотіла ставити низькі бали, побачивши, що це твори організатора.
“Фізика заважає творчості, а творчість — фізиці”
Яким ти бачиш своє творче майбутнє? Є цілі, яких хотілося б досягнути?
Моя мета за найближчий рік завершити роман. От той найперший, частина якого вже висить на Wattpad. Я зараз трохи розібралася, що для цього потрібно, і почала вже більш свідомо працювати.
Хоча, мабуть, я поспішила з цією заявою. Мені ж для цього потрібно написати іншу книгу, події яких ідуть паралельно до сюжету цього твору, і вона буде об'ємом не надто малою. Ну, але за об'ємами все одно — написати роман😀.
А ще треба написати повістю — "Таїна Правдошукачка". Вона мала б бути дописана ще понад два місяці тому😅.
То все через конкурс?
Спочатку через навчання, а потім конкурс😅. За період конкурсу єдине, що написала, 5 крихітних мініатюр. То був марафон у ФанАрку "Об'єднання світів".
Ти у Харкові вчилася у фізико-математичному ліцеї. Брала участь в олімпіадах із цих предметів. Зараз вчишся на фізичному факультеті. Як поєднується фізика та творчість у тебе?
Я називаю це "намагання встояти на двох стільцях"😅. Мій основний жанр — фентезі, а от із науковою фантастикою дуже складні стосунки. Фізика заважає творчості, а творчість — фізиці. Даю перемогти то одній сфері, то іншій.
А звичні нам закони фізики часто змінюєш у своїх творах?
У мене ця складова більше наближається до "абсурдності". Я розумію, на що ти натякаєш. Написати фентезі, свідомо змінюючи закони фізики. У мене взагалі є одна подібна ідея, де буде все максимально обґрунтовано, але я боюся, що воно скотиться в намагання нав'язати дітям любов для фізики.
Хоча щодо логічності... Ми на олімпіаді розв'язували задачу, де людина їхала на квадратному колесі по трикутниках😂. Олімпіада з фізики... Я декілька хвилин намагалася просто допетрати, що за сюр переді мною. Звісно в задачах, особливо шкільних, іде значне спрощення, але щоб таке?
Який найабсурдніший момент ти описувала?
З викладених робіт на Аркуші — "Як сонце день народження святкувало".
На другому місці — “Равликоманія”. Взагалі цей твір міг би мати більш абсурдне продовження, але його сприйняли дуже погано, тому вирішила не продовжувати. Може, колись знайду спосіб переписати “Равликоманію” більш адекватно, і тоді напишу й сиквел.
“Кохання не здатне витримати все”
Чи віриш ти у кохання з першого погляду, або з першого повідомлення? Чи є у тебе зараз кохана людина, чи ти вільна пташка?
У кохання з першого погляду не вірю. Вірю в те, що перша симпатія може виникнути абсолютно неочікувано та з незрозумілих причин. У мене була вже закоханість, але якби ця людина зникла з мого життя, коли я вперше до неї щось відчула, то почуття б згасли дуже швидко. Але це минуле, наразі немає стосунків і ні до кого не відчуваю кохання чи хоча б закоханості.
Твоя перша закоханість була ще у шостому класі, і це теж стало певним поштовхом до творчості. Яким саме чином воно тебе підштовхнуло? Писала любовні вірші?
Так. У мене були вірші про почуття, кохання. Тоді взагалі це просто окриляло по життю... іноді не дуже в гарному сенсі😅.
Але, скажемо так, потім стався один неприємний інцидент, і вірші прийняли доволі агресивний тон😂. Кохання не здатне все витримати та пробачити, воно з часом руйнується та зникає.
Від кохання до ненависті — один неприємний інцидент?
Не один, але коли відбувається один, то потім з'являється другий, ти починаєш усе більше помічати недоліків людини та все руйнується.
Але, скажемо так, розуму в мене тоді було не надто багато, і я не поговорила нормально з тією людиною про свої почуття. Були реально дуже образливі моменти, як для подруги.
Ти теперішня інакше б вчинила?
Так, я б не намагалася робити купу натяків, а прямо б сказала про свої почуття. До речі, це тривало досить довго, щоб, судячи з усього, він нарешті допетрав😂. Але тоді вже мої почуття йшли на спад, а він теж нічого напряму не сказав, тому маємо, що маємо.
Нинішня Дарія готова робити перший крок?
Якщо почуття сильні, то так. Краще вже отримати відмову і перестраждати одразу, ніж маятися недомовками декілька років.
Можеш пригадати, або знайти десь в архівах своїх хоча б стовпчик із тих віршів?
Вони писалися всі на листах паперу, який увесь залишився в Харкові. Пригадати нічого не зможу, надто давно це було.
“Кожен заслуговує на “бульбашку”, в якій йому буде зручно”
Що тобі подобається в людях? А що навпаки, викликає бажання перестати спілкуватися з цією людиною?
Подобається чесність, відвертість, уміння вчитися, змінюватися, стояти на своєму, сприймати чужу думку, навіть якщо з нею не погоджуєшся. Безумовно вважаю, що вміння мислити символами й алегоріями — велике досягнення еволюції😀.
Категорично не подобається брехня, особливо заради того, щоб мати кращий вигляд в чиїхось очах, "підлизування" і "прогинання" під лідерів (а тут виникає питання, хто ж тих людей ними зробив), надмірна самозакоханість й егоїстичність, коли люди готові "іти по трупах" заради своєї мети, намагання загнати когось у рамки чи навісити ярлики, намагання надто спростити чи ускладнити реальність. Звісно більшість факторів є дуже суб'єктивними. Якщо якась людина мені не подобається, але й відверто не шкодить, просто розриваю максимально зв'язки з нею й не спілкуюся.
Кожен заслуговує на "бульбашку", в якій їй буде зручно, при умові, що та "бульбашка" не буде вибудовуватися на створенні незручностей іншим.
Яка Дарія Гульвіс у повсякденному житті? Який він, твій звичайний день?
Максимально нудний і нецікавий. Якщо нема навчання: встаю доволі пізно (я сова, мені краще посидіти до другої ночі, ніж встати рано). На сніданок або те, що приготували батьки, або сама готую щось. Далі зазвичай іду на прогулянку, потім читаю/пишу/дивлюсь, обід за тією ж схемою, що й сніданок, далі читаю/пишу/дивлюсь, ввечері зазвичай пишу більше, ніж удень, на вечерю зазвичай їм фрукти чи щось кисломолочне, потім знову сідаю щось писати/читати/дивитися, ну і так допізна. Але уже починається навчання, то воно з'їдає більшу частину дня. Пишу трохи на перервах і ввечері, але в основному на вихідних.
Улюблена страва?
Підсмажена червона риба😁.
Улюблений напій?
Морс із журавлини.
Ще рожеве напівсолодке шампанське, але це з розряду — дістати майже не можливо😂. Взагалі ці питання складні, я намагаюся вибрати просто те, що найскладніше випити, з'їсти, а взагалі мені подобається щось і набагато простіше😅
Ставлення до алкоголю?
Виключно якісне та в невеликих кількостях на свята. Якщо мало грошей, не можна знайти щось нормальне — то не питиму нічого.
А до паління?
Не переношу запах сигарет, від них починаю задихатися
А Glo чи iQos?
Не так давно були дослідження, що це дуже вдаряє по здоров'ю. Не думаю, що буду пробувати. До інших людей: якщо вони стоять десь далеко, і я не чую запаху сигарет, то можуть робити, що завгодно.
Яку музику полюбляєш?
Слухаю, взагалі дуже різну музику. Але найчастіше це рок, метал та електросвінг.
Подорожувати кожного дня, чи сидіти у маленькій кімнаті з мінімумом контактів із навколишнім світом?
Я люблю кудись їхати та потребую спілкування з іншими людьми, хоча б в онлайні, тому точно подорожувати.
Якою була твоя остання подорож?
Екскурсія по Прикарпаттю: від Івано-Франківська до крайнього куточка — ферми бойків.
А з усіх подорожей, які були, що найбільше запам'яталося?
Мені дуже сподобалося лазити по скелях Довбуша біля Яремчі. Хотіла б знайти гарну компанію та піти в гори.
Дуже незвичним було проживання в місті Кіль, що в Німеччині. Там затока, і постійно ходили величезні круїзні лайнери. Я тоді навіть побачила на ходу корабель "Королева Вікторія" (зараз він перетворився на готель).
Куди б ти хотіла поїхати, де ще ніколи не була?
Шотландія, Ісландія, Ірландія... Щось із тих країн. В Україні хотілося б теж більше поїздити по різних областях.
Що найбільш екстремальне було у твоєму житті?
Батьки досі згадують зі здриганням скелю Діва в Криму(я тоді була ще доволі маленька й все детально не пам'ятаю). У більш свідомому — іти по скелях Довбуша під дощем😂. А, про закордон. Для розуміння: мій тато науковець і часто виграє гранти там, у декотрі з поїздок він брав мене з мамою. Тобто він приїжджав туди працювати, а ми допомагали йому з побутом і відпочивали.
Який твій найулюбленіший спогад з дитинства?
Я знайшла в лісі чийсь саморобний лук і бігала, стріляла з нього😂.
Як твої навички у володінні зброєю?
Не володію жодною зброєю.
А хотіла б навчитися?
Так, хотіла б. З того ж лука мені подобається стріляти (я цього року за донат постріляла, і навіть декілька разів вдалося потрапити в мету). Меч певно просто не втримаю😅. Може, шпагу спробувала б. Якщо казати про сучасну зброю, яку використовують на фронті, краще, коли вивчусь, направлю свої вміння як фізика на її покращення.
Як гадаєш, люди мають отримати право на володіння зброєю?
Не маю однозначного погляду на це. З одного боку людина має право на самооборону, і якщо відчуває потребу в зброї, мала б мати можливість нею користуватися... З іншого збільшиться кількість випадкових вбивств, бо хтось "перелякався". Злочинці добудуть зброю й так, якщо захочуть, тому цей закон на них не вплине, тож апеляцію до збільшення криміналітету вважаю абсурдною. Але як казала раніше, у тій же Америці не такі рідкісні випадки — вбив по дурості сусіда чи когось із рідних, тому в легалізації зброї є й ризики.
Дякую, що приділила мені стільки часу. Насамкінець, що ти хочеш побажати тим, хто читає це інтерв'ю?
Щоб усі дожили до перемоги й були здоровими, а також міцних нервів, терпіння та віри в наші ЗСУ. Слава Україні!
