За старою приказкою фандому скажу - мене дім якщо не впустив то у вікна позаглядати точно дозволив. Тому розкажу вам трошки з того, що мені вдалося підгледіти.
Анотація до книги говорить нам наступне - «Дім, у якому…» — це епічна доросла казка. Сюжет розгортається в особливому центрі для дітей з інвалідністю, в якому вони існують у повній ізоляції від навколишнього світу. Тут немає нічого спільного із реальним життям. Немає імен — тільки прізвиська. Немає соціальних норм — тільки власні закони та ієрархія. Немає віри — тільки легенди. А найбільше легенд ходить про цей самий Дім. Він тут є окремим персонажем, впливовим та глибоким. Для загублених юних душ, що в ньому проживають, цей Дім вже не просто тимчасовий притулок. Це цілий Всесвіт.
Але для мене вона почалася з фоторяду в Tik Tok під славнозвісне “Хлопчики, не вірте, що в раю немає дерев і шишок. Не вірте, що там самі лише хмари. Вірте мені, адже я старий птах, і молочні зуби змінив давно, так давно, що вже й не пам'ятаю їхнього запаху. Подумки з вами завжди. Ваш Тато Стерв'ятник.”
І, можна сказати, не закінчилася досі.
Цей всесвіт відкривається обсолютно по новому в залежності від багатьох факторів: освітлення в кімнаті, сили вашого бажання втікти від реальності, погоди за вікном, віку, чи подобається вам нелінійне оповідання, наскільки ви любите казки та загадки, як добре ви ладнаєте зі своїми домашніми та друзями і чи готові, задля кращого заглиблення в сюжет позбутися всіх годинників.
А в домі вас, якщо пощастить, зустрінуть Куряка, Македонський, вже згаданий Стерв'ятник, Ральф, Сліпий, Сфінкс, Шакал Табакі та багато-багато інших, не менш колоритних персонажів з не не менш колоритними прізвиськами які розкривають сутність персонажів краще, ніж будь-яке ім’я.
Через нелінійний виклад може бути важкувато зрозуміти хто, врешті-решт, є хто, але клаптик паперу та олівець радо вам з цим допоможуть
(Це не китайські новели, де і аркуша А4 буває інколи малувато на одного героя. Про це також поговоримо, тільки трохи пізніше.)
Чому я назвала цю книгу скринькою пандори?
Бо з перших сторінок на тебе вистрибує буденність паралельного світу:
тут Куряга стає хресником Сфінкса;
тут Акула прибиває вогнегасник на стінку над своїм кріслом;
а в сусідній кіматі Птахи слухняно чекають на свої каплі.
І ви або підхоплюйте Руду під лікоть й біжите кавувати в четверту, або наче налітаєте на мутне і брудне скло вітрини за якою на манекені сукня, що ви її точно бачили в інтернеті, але роздивитися ближче не вдається.
Потойбіччя, магічна сила уяви, перемога над смертю і часом - це все заскочить вас зненацька і просто явиться перед очі так, що “… не відкинеш геть, зробивши вигляд, що не зрозумів, що тобі дали і навіщо”
Чому вона стала моїм особистим раєм?
Бо в ній дуже легко загубитися.
Блукати виворотом, заборикадуватися у власній кіматі як це зробив Сивий, прозябати у Каковнику, облаштувати під себе горище - варіантів тьма-тьмуща.
Можна бути ким та чим завгодно: мешканці дому, у більшості своїй, чемні малі - з вас не спросять більше, ніж ви самі готові розповісти.
Не дивлячись на те, що всі вихованці - діти з певними фізичними або розумовими вадами, вони діють і міркують впевніше й розважливіше ніж більшість реальних дорослих.
Я від всього сердця агітую до прочитання цієї книжки, а коли ви вже з нею на “ти” пишіть ваші враження в коментарі.
Також залишу підбірку своїх улюблених цитат нижче)
“Вони вбили цвяхи в мою безсмертну душу, і вона розучилася літати.”
“Просто хочеться, щоб він полюбив цей світ. Хоч трохи. Наскільки це буде в моїх силах.
- Він полюбить тебе. Тільки тебе. І ти для нього будеш весь клятий світ.”
“Це жахливо, Куряко. Коли твої запитання дурніші за тебе. А коли вони набагато дурніші, це ще жахливіше. Вони як вміст цієї урни. Тобі не подобається її запах, а мені не подобається запах мертвих слів.”
“Вбий в собі зозулю.”
“Знайди свою шкуру, Македонський, знайди свою маску, говори про що-небудь, роби що-небудь, тебе повинні відчувати, розумієш? Або ти зникнеш.”
“І всі його перемоги пахли поразкою. Перемагаючи, він перемагав лише частину себе, всередині залишаючись колишнім.”
