Ми всі хочемо миру. Але те, що ми бачимо останнім часом не веде до мирних перемовин – це складний дипломатичний спектакль. Давайте узагальнемо, чому він відбувається і чого нам чекати.
Перше, що варто зрозуміти: дипломатія, особливо в нашу епоху нового популізму та цифрових комунікацій, – це не тільки таємні перемовини. Величезну роль знову грають ритуал, жест, церемоніал. Як у Середньовіччі, те, як щось сказано чи зроблено, часом важить не менше за суть. І те, що ми зараз спостерігаємо – це саме повернення домінування ритуалу. Не варто думати, що вся справжня політика робиться таємно – публічна і кулуарна частини тісно переплетені.
Провал ставки Трампа на Путіна. Пам'ятаєте, як Дональд Трамп був переконаний, що зможе "порішати" з Путіним? Змусити Україну до поступок, зробити Путіна другом проти Китаю... Так от, ця ідея зазнала нищівного краху. Чому? Бо Путін не бачить жодних причин домовлятися з Трампом на його умовах чи вступати в західні коаліції. Угода між ними зараз неможлива.
Тому Трампу, хоч як би йому не хотілося легких перемог, доводиться повертатись до політики тиску: санкції, допомога Україні, дипломатичний пресинг. Іншого шляху, враховуючи ядерний статус РФ і небажання американців воювати, просто немає. Але дається йому це важко – він любить швидкі результати, і хоче з цього зіскочити.
Тому весь цей "перемовний ритуал" останніх тижнів має три ключові мети з боку України та європейських союзників:
Тримати фокус Трампа: Постійно доводити йому (з огляду на його психотип), що Путін недоговороздатний, не виконує обіцянок і не поважає його самого. Мета – показати, що тиск необхідний.
Посилювати тиск на Москву: Виставляти Кремль максимально неконструктивним, щоб створити підґрунтя для нових санкцій та посилення допомоги Україні.
Зміцнювати коаліцію: Нейтралізувати гравців типу Орбана чи Фіцо, які підігрують Москві, та забезпечувати єдність ЄС у питаннях санкцій. І тут теж потрібен вплив Трампа.
Чому Путін не хоче миру зараз?
Головна причина відсутності реального прогресу – сам Путін. Для нього вихід з війни зараз – більш ризикований, ніж її продовження. Чому? Конверсія економіки – складно і дорого. Повернення сотень тисяч ветеранів – соціальна напруга. Невдоволення еліт, бо результати не варті втрати. Для перезапуску економіки потрібні гігантські зовнішні інвестиції, яких ніхто не дасть.
Тому нинішній стан (війна як спосіб контролю, утилізації маргіналів та збагачення еліт) для нього є більш зрозумілим станом гомеостазу. Хоч і веде ця рівновага до неминучого краху системи, як хронічний алкоголізм.
Реальні переговори почнуться лише тоді, коли ризики продовження війни стануть для Путіна очевидно вищими за ризики її завершення. А це станеться лише через: 1) глибоку економічну кризу, 2) виснаження армії, 3) соціально-політичну кризу в РФ.
Що далі? "Танці з бубнами" навколо Трампа. До того моменту ми будемо спостерігати ці ритуали. Путін намагатиметься ізолювати Україну, ми з союзниками – ізолювати його. До речі, розмови, що Трамп "витяг Путіна з ізоляції" – повна маячня, подивіться на склад гостей параду в Москві.
Усі наші дипломатичні кроки зараз адресовані не стільки Путіну, скільки Трампу. Так, доводиться фокусувати увагу старого божевільного діда, доводити йому недоговороздатність Путіна. Це важка робота з рефлексивного управління двома специфічними людьми. Якщо з Путіним все ясно (розуміє лише тиск), то з Трампом доводиться, на жаль, ловіювати.
Тому я на 99,9% впевнений, що ніякого сталого припинення вогню найближчим часом не буде. Війна, ймовірно, триватиме до виснаження російської армії та економіки. Наше завдання і завдання союзників – продовжувати тиснути на обох: на Путіна – щоб змусити до миру, на Трампа – щоб він допомагав нам тиснути на Путіна.
Тому зберігаємо спокій. Попереду ще багато цього спектаклю. Але ціль тут виправдовує спектакль.
Це - текстова версія цього мого відео.
