Трагедія в 5-ти діях
2023 рік
Гасло: Не копай іншому яму, бо сам в неї потрапиш.
Дійові особи:
Роман Павлович Дурило – київський крадій, що переховується в маленькому селі.
Степан Вікторович Коромисло – «друг» Романа, переховується разом з ним.
Поліна Георгіївна – жителька села, таємно закохана в Дурила.
Олег Миколайович Горобець – сільський голова.
Людмила Федорівна Горобець – його жінка.
Марина Василівна – продавчиня, якій заборгував Роман.
Олена – продавчиня, новенька у цьому селі.
Лікарка в білому халаті.
Натовп селян з вилами, серпами, відрами, дівчата з польовими квітами і т.д
Дія 1
Простора кімната. Штори закриті. В кімнаті стоїть піч, буфет, скриня(в якості столу) й дві лави.
Ява 1
Дурило, а потім Степан.
Дурило(потягується лежачи на пічці): Який чудо-о-о-овий нині ранок.(позіхає).
Чути легкий стукіт у вікно, потім грюкання в двері.
Дурило: Кого це спозаранку нечиста принесла?
Степан (голосно за дверима): Ромцю! Ромцю! Ти що спиш? Ану вставай. (продовжує грюкати).
Дурило(у великій нічній сорочці; з сонним, невеселим обличчям): Чого тобі треба?
Відчиняє двері й Степан забігає в хату.
Степан: Ото ти даєш! Вже ранішню в церкві провели, а ти все спиш.
Дурило (протираючи очі): А тобі яке діло? Прийшов, розбудив, так тепер ще й повчаєш. Чого хотів?
Степан (сідає на лаву): Ну, коли ти друга не любиш, то буду по-справі. Тобі гроші треба?
Дурило: А кому ж вони не треба? Гроші зайвими не будуть.
Степан: Добре. Отже, провернути одну аферу зможемо?
Дурило: Ти знаєш, я працюю головою. Виконувати план буде хтось інший.
Степан (підстрибує): Але тоді гроші розділити треба!
Дурило: Я теж це розумію. Але, на мою скромну думку, ти впораєшся й сам.
Степан (знов сідаючи): Не знаю, не знаю. Це тобі не бабцю на базарі обікрасти.
Дурило: Ти сумніваєшся в моїх силах? Невже, за стільки років, з`явилась реальна справа?
Степан (визирає у вікно, в двері, прислухається, а тоді пошепки): Звичайно. Того треба обікрасти (багатозначно підіймає вказівний палець до гори).
Дурило (піднімає голову вслід за пальцем): Того – це Бога? Ти здурів?!
Степан: Ото-ще! (махає рукою) Як ми, по-твоєму, до Бога доберемся?
Дурило: Взагалі-то, я в одній заморській книжці читав, що скоро люди будуть всюди добиратися легко, швидко й з комфортом.
Степан: Ага. Ти ще скажи, що люди мавок та домовиків одомашнять (голосно сміється).
Дурило (ображено): Коли тобі так смішно, то вимітайся звідси (показує на двері) й шукай нового друга.
Степан: Добре. Охолонь. Того (підіймає палець) – це Олега Миколайовича Горобця.
Дурило: Сільського голову?! Та чи ти з глузду з`їхав? А як ми після такого людям в очі дивитись будемо?
Степан: А нащо в селі лишатись? Світ тут не кінчається. До того ж, в цього ворюги скільки грошей, що можна тричі всю Землю кругом об`їхати.
Дурило: Дуже скромний він, як на ворюгу: і в підлатаному ходить, і бідним помагає.
Степан: Так то ж він прикидається, сліди маскує, ворюга проклятий. Тут він – ангел небесний, а вдома – грошей повна скриня. Може вже й тікати куди надумав за наші гроші.
Дурило: Пожди, але там гроші всього села. То ти хочеш всіх одним махам обікрасти?(підходить до вікна)
Степан: (підіймається з лави): Не ми їх спершу обікрали. І взагалі, хто там про що дізнається?
Дурило (повертається обличчям до Степан): А як ти це собі уявляєш: сільського голову обікрали, і ніхто не взнає. Так? В мене є кращий варіант.
Степан: І який же?
Дурило: Роздамо гроші людям. Будемо героями. Нас на руках носитимуть.
Степан: Рома, я тебе не впізнаю! Ось вам, люди добрі,(показує обома руками на Дурила) згубний вплив заморських книжок і жінки на чоловіка. Ай-яй-яй!(хитає головою) Та чи хвилювала тебе колись суспільна думка? Ще три роки тому ти без вагань погодився обікрасти французького посла в Києві, а тепер?
Дурило: Тоді ми були молоді. Тоді ми не думали про наслідки. Пам`ятаєш, ти казав, що втечемо ми з тими грошима на Аляску? Поїдемо відкривати Новий Світ! А вийшло як?
Степан: Тебе тут щось не влаштовує?
Дурило: Так. Ти розумієш де Новий Світ і де зараз ми?
Степан: Ой-ой-ой. Та це село не гірше від Аляски. Тут і річка, й базарчик, й дівчата. Чи ти надаєш перевагу бездушним скелям?
Дурило: Можливо й так.(повертається до вікна) О, і цю спозаранку несе! (до Степана): Тобі краще піти. Ввечері ще побалакаєм.
Степан(гордовито): Як знаєш.
Повертається й виходить.
Ява 2
Дурило й Поліна
Дурило заходить за куліси й перевдягається. Стукіт у двері.
Поліна (настирно стука): Романе Павловичу! Романе Павловичу!
Дурило: Зараз! Одну секунду!(нашвидкуруч застеляє постіль, відкриває вікна)
Відчиняє двері. Поліна входить з кошиком у руках.
Поліна: Добрий день, Романе Павловичу. А я вам пиріжків принесла. Сама готувала(викладає пироги, замотані в полотенце, на скриню). Думаю, чим же ви харчуєтесь, коли в хаті жінки немає. Певно, ні разу ще пирога домашнього не їли.
Дурило: Дякую за турботу, Поліно Георгіївно, та не доводилось ще мені голодувати. Я й сам, як схочу, можу щось зготувати. Не бажаєте чаю?(виймає з буфету чайник, чашки, блюдця)
Поліна: З радістю! З радістю, Романе Павловичу! Бо я й поснідати забула, з цими пирогами.
Дурило: Я теж ще не снідав. Почекайте тут, будь ласка, води треба набрати.
Виходить з хати
Поліна (тихо, захоплено): Яке щастя! Як би, ах, як би ж тільки знав про це Роман Павлович. Як би знав як всім серцем я його кохаю.
Дурило(повертаючись з повним чайником): Ну ось. (порпається біля пічки, розводить вогонь) Доведеться трохи почекати.
Поліна: Нічого-нічого. У мене купа вільного часу.
Незручна мовчанка. Поліна все ще стоїть, а Дурило сидить на лаві.
Дурило (підстрибує): Що ж це ви, Поліно Георгіївно, стоячки пити чай зібрались? Сідайте, прошу вас, сідайте.
Поліна сідає, рум`яниться. Дурило поволі ходить кімнатою склавши руки за спиною.
Поліна (несміло): Романе Павловичу…
Дурило (розвертається обличчям до неї): Що?
Поліна: Ви чимось занепокоєні? Може я чимось допоможу?
Дурило: На жаль, ні, Поліно Георгіївно. Зарадити ви нічим не зможете.
Поліна: А що сталось? Повідайте, коли ваша ласка.
Дурило: Не можу. Становище не дозволяє.
Поліна: Так-так, розумію.
Закіпає чайник. Дурило заливає заварничок і розливає чай.
Дурило: Прошу, сідайте ближче.
Поліна підсідає й розкриває запашні пироги.
Поліна (обводячи руками пироги): Оце з яблуками, а оце з картоплею. Смачного вам.
Дурило: І вам того ж.
П`ють чай. Дурило смакує пироги, а Поліна нічого не бере.
Дурило: А чому ви нічого не їсте, Поліно Георгіївно?
Поліна: Чого б мені вас об`їдати? В мене й вдома пироги є. А ці я вам(наголос) принесла.
Дурило: Ви принесли, ви напекли. Їжте, їжте, не соромтесь.
З хвилину спокійно п`ють чай.
Ява 3
Ті ж і Марина
Стукіт у двері.
Дурило (невдоволено):Та що ж це за день відкритих дверей сьогодні? (відчиняє) Добрий день, Марино Василівно! Щось трапилось?
Марина: І вам доброго здоров`я. Коли борг повертатимете, Романе Павловичу?
Дурило (здивовано): Який ще борг? А хіба не вернув я його вам минулої суботи?
Марина: Ні. Ви щосуботи його тільки примножуєте.
Дурило: Наступного четверга обов`язково поверну. Хочете чаю? Пиріжки свіжоспечені.
Поліна (сама до себе, сидить обличчям до дверей): Чого цій простачці треба? Що за борг? І стоїть тут, і стоїть. Невже не видно, що Роман Павлович чесна й порядна людина. Сказав – значить поверне.
Марина: В четвер останній термін. Потім будем вирішувати це питання із залученням держпосадовців. До побачення.
Розвертається й іде. Дурило закриває двері й притуляється до них спиною.
Дурило: Хух. Здихався. Поліно Георгіївно, а чому це ви така невесела зробилися? Чай не сподобавсь?
Поліна: То я задумалась, вибачте. Щось засиділась у вас, певно, пора додому.
Дурило: Що ви, що ви! Посидьте ще, погостюйте, скільки душі завгодно.
Поліна: Дуже дякую, але мені вже справді час йти.
Дурило: І я вам дякую за пиріжки. До побачення, Поліно Георгіївно. Щасливої дороги!
Поліна: Їжте на здоров`я. До побачення.
Виходить. Дурило закриває двері й сідає на лаву.
Дурило: Ну і раночок. Тепер аж якось пусто в цій хаті. Може прогулятись? (визирає у вікно) І погода, гарніше нікуди.
Вдягає капелюх, бере тростину, виходить.
Завіса
Дія 2
Сільська вулиця. Невеличкий базарчик в лівій частині сцени. За столиком стоїть молодиця з кисломолочною продукцією.
Ява 1
Дурило й Олена
Дурило(зупиняється за десять кроків від Олени): Хм… Відразу видно – не тутешня. Цікаво, вона тут живе чи приїжджає. А може вона агент з Києва? Треба з нею познайомитись. (підходить до столику): Добрий день, красна пані. Чим торгуєте, що пропонуєте?
Олена: Кисломолочною продукцією як бачите. Що сподобається, можу на пробу дати.
Дурило(роздивляється): Ану дайте мені, будь ласка, сиру.
Олена (дістає великого ножа з-під прилавка, Дурило робить крок назад): Візьміть, скуштуйте.
Дурило(задоволено смакує): Славна продукція, тільки шматки малі.
Олена(сміючись): Ото ви чудні. Коли гарне – люди шматок купують. Тоді ласуйте, скільки душі завгодно.
Дурило: Щоб купити – гроші треба. А ви в борг не дасте?
Олена: Ні. Я, хоч і молода, все ж не перший день в торгівлі.
Знаю всякого шахрайства.
Дурило: То погано, то погано. До побачення! (розвертається і йде)
Олена: На все добре. (сама до себе) Скільки ж хитрунів на світі, Боже милий. Кожен для себе мудрує, вигадує. Ох!
Бере столик і йде зі сцени.
Ява 2
Дурило, Степан, а потім селяни
Дурило(присідає під деревцем): Де це Степан бродить? Уже й на вечір хилиться, а його все нема. (придивляється в зал до глядачів, показує туди пальцем) Он де він, шибеник такий!(підіймається і йде в зал. Підходить до якогось чоловіка) Ходімо, Степане.(простягає руку, але в останній момент розуміє помилку) Ой, вибачте. (розвертається, йде в іншу сторону) Степане, ось ти де!(тягне руку і знов помиляється) Вибачте.(бродить залом).
Дурило(з відчаю): Степане! Ти де?
Степан(вибігаючи на сцену): Чого ти так кричиш? Ось я, живи й здоровий. Тебе вже все село почуло і кожна собака обгавкала.
Дурило поважно повертається на сцену.
Степан Ну що, Романе, ти вже подумав над моєю вранішньою пропозицією?
Дурило: Думав, довго думав. І надумав: приймаю я твою пропозицію. Але тепер вже ми точно поїдемо на Аляску.
Степан: І чим тобі та Аляска подобається? Вода та скелі, ведмеді та самотність.
Дурило: Але це ж прекрасно. Можна спати скільки заманеться. Можна вільно займатись землеробством і приручити вовка.
Степан(сміючись): Ти хоч це уявляєш? Обробка землі, ха-ха-ха. А вовченя боки нам повідкусює з голоду. Хоча тебе можна й кусати, якраз схуднеш.
Дурило: Ну й не їдь. Я тебе з собою не тягну. «Другом» іще звешся.
Чути гавкіт собак і пісню «Ой там на горі». Вулицею йдуть селяни у вишиванках, з вилами, серпами, дівчата з польовими квітами.
Степан: От трясця! Не дадуть поговорити добрим людям.
Дурило: Коли плануємо грабувати?
Степан: В суботу, ввечері.
Дурило: Завтра зранку приходь по план.
Степан: Прийду.
Йдуть зі сцени.
Селяни виходять і співають пісню «Била мене мати»
Завіса
Дія 3
Сцена умовно ділиться навпіл. Справа зображено вулиця, а зліва – будинок Дурила. Одна частина закривається, інша відкрита.
Ява 1
Дурило й Степан
Будинок Дурила. Співають півні. Дурило вдягнений, сидить за скринею і щось малює й пише на шматку паперу. Штори закриті. Стукіт у двері. Дурило прикрадається до дверей.
Дурило: Що згубно впливає на чоловіка?
Степан: Жінка й заморські книги. Коли ти вже це запам`ятаєш?
Дурило пускає Степана в хату.
Степан(збуджено): Готово?
Дурило: Я думаю що так.
Степан(підходить до скрині й розглядає план): Хм…Угу… Ого!
Дурило: Тільки не кажи що цей план поганий. Іншого не буде.
Степан: Нащо інший? Вся геніальність в простоті. Правда? Тут все зрозуміло: ми вночі пробираємось до цього шкуродера в дім і тихенько забираємо наші гроші. А далі хапаємо свої речі й їдемо в Новий Світ.
Дурило: Все то так, але де саме він гроші ховає?
Степан: Так в хаті ж і ховає. Певно, в жінчиній скрині лежать. Не може ж він їх без нагляду десь залишити. Сума то не маленька. Уявляєш, скільки шуму було б як би їх хто знайшов?
Дурило: Логічно. Чай будеш?
Степан: Ні, я поспішаю. До речі, мені треба ще грошей наміняти.
Дурило: Скільки?
Степан: Щоб нашими 30 тисяч вийшло.
Дурило: Ого! Де ти встиг скільки боргів нахапатись?
Степан: Чи ти не знаєш мене в азарті? До завтра!
Дурило: До завтра.
Степан виходить.
Ява 2
Степан і Олег Миколайович
Степан виходить на вулицю. Частина з будинком закривається. Щось шелестить в кущах, вилазить сільський голова.
Степан (здивовано): Боже милий! Олегу Миколайовичу, що ви тут робите? Чи загубили що?
Олег: Тебе, голубе, й шукаю. Я оце думаю, що ти у Романа все крутишся? Розумію: давні друзі й все таке, але такі часті візити самі наштовхують на всякого роду домисли.
Степан (руки в боки): А яке вам діло? Я вільний ходити куди і на скільки захочу.
Олег: Воно то й так, але ж ви не прості міщани, Степане. Якщо ти і Романе вважаєте мене дурнем, то це ваша найбільша життєва помилка.
Степан: Як же так можна, Олегу Миколайовичу? Вас і за дурня вважати. Ото комедія: сільський голова – найдурніша людина в селі. Ха-ха!
Олег: Ти мені мізки не забивай. На мене ваші київські штучки не діють. (Степан серйознішає) Ага, вража сила! Не очікував моєї обізнаності? А я все про вас обох винюхав. Знаю, що ви з Києва приїхали. Знаю, що посла заморського там обікрали.
Степан (нажахано): Як ви це дізнались? Хто вам розповів?
Олег (підходячи й при обіймаючи Степана за плечі): Е ні, голубчику, де ж таке видано, щоб фокусник свої секрети розкривав. Це ти мені краще розкажи, що ви з Романом на мислі держите?
Степан: І яка плата за це?
Олег (сміється): Свобода – ось твоя винагорода!
Степан: Малувато, для такої інформації.
Олег: Ох-ох-ох! Ви подивіться яка цяця. Йому ще й приплатити треба. Ну-ну. Буде тобі й дзвінка монетка.
Степан: А з Романом що буде?
Олег: Все залежить від ваших намірів.
Степан: А варіанти які?
Олег (нахиляється ближче до вуха): Степане, не пручайся. Будь розумним чоловіком. Що ти за Романа думаєш, як за рідну матір? Хіба він коли так за тебе думав? Чого ти боїшся мені в помислах откриться? А я клянуся, що тебе ніхто і пальцем не зачепить. Навпаки - місцевим героєм станеш.
Степан (вириваючись з обіймів Олега): Добре, я розкажу. Тільки за умови, що не тільки мене, а й Романа, ніхто не зачепить.
Олег (посміхаючись): От розумничок. Уважно тебе слухаю.
Степан: Ми… хотіли… вас… п-пограбувати. І втекти в різні сторони.
Олег: Цікаво. А звідки ви знаєте: є в мене гроші чи нема? Чи село в нас погане з виду, що на такі думки наштовхує?
Степан: А надто ви, Олегу Миколайовичу, скромні. В підлатаному ходите, всім бідним помагаєте. Самі подумайте, як би ви їм помагали, коли грошей не було б?
Олег: І то правда. Спостережливі, метикові ви. Коли думаєте грабувати?
Степан (нахабно): Яка вам різниця? Що знаєте, тим і задовольняйтесь.
Олег: Схаменіться, поки не пізно. Чи мені нагадати умови?
Степан (бурчить): В суботу, вночі.
Олег: Скільки вас буде?
Степан: Двоє.
Олег: Ладненько, добренько. Бувайте тоді здорові, добродію Степане. І дивіться ж мені, ні гу-гу про нашу зустріч. Бо тоді я вас обох самому царю здам.
Степан: До побачення.
Олег поволі йде зі сцени, Степан проводжає його поглядом. Потім сідає на край сцени й хапається за голову.
Степан (бурмоче): Що я наробив? Дурень! Шкура продажна! Заєць полохливий!
Завіса цієї частини.
Ява 3
Дурило, Поліна, а потім Марина.
Легкий стукіт.
Дурило(сидячи за столом і читаючи книгу): Відчинено!
Входить Поліна в дорожній накидці.
Поліна: Доброго дня!
Дурило: Доброго. Принесли?
Поліна: Звичайно.(дістає гроші).
Дурило (радісно сплескує в долоні): От молодчинка! Дай же Бог вам здоров`я і чоловіка гарного! (забирає гроші, перераховує, віддає малу частину Поліні, інші ховає в кишеню жилета).
Поліна: Романе Павловичу, я давно хотіла з вами серйозно поговорити.
Дурило: То давайте. Кажіть, чого тягти!
Поліна (несміло): Пам`ятаєте, як ви приїхали до нас…
Стукіт в двері.
Дурило: Секундочку почекайте, будь ласка. (підходить і відчиняє двері) марино Василівно! Добрий день.
Марина: Добрий. Ну що, четвер сьогодні, а грошей досі нема.
Дурило: Так-так. Я пам`ятаю.(дістає з кишені гроші і віддає частку Марині).
Марина: От спасибі. Дай Бог вам здоров`я.
Дурило: До побачення.
Поліна теж непомітно вибігає з хати за Мариною.
Дурило (веселий, оглядає кімнату): Поліно Георгіївно, ви де сховались? (загляда усюди): Дивно якось, наче поговорити серйозно хотіла і раптом зникла.
Сідає на лаву й перераховує гроші.
Завіса.
Дія 4
Ява 1
Каркання ворони. В далині хата. Дурило й Степан на краю сцени.
Дурило (пошепки): А вони точно вже сплять?
Степан (пошепки, з мішком під пахвою): Точно, в хаті ж темно.
Підкрадаються до хати, хата приближається до них. Сідають під вікном.
Степан (заглядає у вікно): Сплять голуби. Всі до одного сопуть. (повертаючись до Дурила) Ти першим заходь.
Дурило (обурено): А чого я? Ти затійник, от і йди першим.
Степан: Та не кричи так. Бо зараз всіх побудиш.
Степан заповзає на четвереньках за хату, при цьому видає протяжне «У».
Дурило: Що він там укає? Чи збудити всіх надумав?
Заповзає за хату.
Ява 2
Дурило, Степан, Людмила Федорівна, Олег Миколайович, селяни, Поліна
Чути глухий удар і жіночий зойк. З хати вибігає Людмила Федорівна в нічній сорочці.
Людмила (кричить): Ой люди! Поможіть! Грабують! Серед тихої ночі грабують!
Виходять селяни з вилами й свічками. Десь на краю сцени стоїть Поліна. Селяни гомонять:
- Що сталося?
- Чого шуміти серед ночі?
- Який кошмар!
- Як до такого додумались?
- І в когось совісті вистача таке робити.
- Боже, спаси і сохрани нас.
- Яке лихо, яке горе!
- І чого нам така думка не прийшла?
- Цікаво, хто це таким промишляє?
- Судити паршивців!
- Найсуворіше судити!
Олег Миколайович і Степан витягають на собі непритомного Дурила. Селяни розступаються. Дурила садять під вікном.
Олег (стаючи перед народом): Люди добрі, що ж це твориться в світі? Заснути не встигнеш як тебе вже грабують. Кожен так і лізе, хапає, тягне останню свитину. А особливо ці жиди довгорукі. Лізуть до чужого карману і оком не ворухнуть.(серед людей проноситься «так») Але є ще надія на спасіння. Такі люди, як наш Степан, забезпечать світле майбутнє нашим дітям. Саме завдяки його добровільному розкаянню ми змогли попередити біду. Щиро дякуємо тобі, нашому герою.(тисне йому руку)
Степан: А ви лікаря не хочете покликати? Щось довго Роман до тями не приходить.
Олег: Так. Покличте лікаря! Нехай злодій швидше прийде до тями й повідає нам про свої брудні справи.
На сцені з`являється лікарка в білому халаті з сумочкою. Її пропускають до Дурила.
Лікарка (присідаючи біля пацієнта): Чому він втратив свідомість?
Олег: Удар по голові.
Лікарка (слухає пульс, серце, перевіряє очі): Живий. Скоро отямиться, але бажано його надто не турбувати.
Олег: Дякуємо. Вибачайте за турботи.
Лікарка: Що ви, це моя робота.
Виходить.
Олег: Несіть його, хлопці, у рідну постель. Нехай ще трохи там побуде, бо більше він сюди не повернеться.
Людмила (підходить до чоловіка): Що ж ви зробите йому? Чи самосуд, чи вищу владу повідомите?
Олег: Я вже повідомив вищу владу про походження цього хитруна.
Людмила: А що там не так? З виду порядний чоловік. Можна сказати джентльмен.
Олег: Не завжди очі правду кажуть. Він київський шахрай, що посла заморського пограбував.
Людмила: Боже милий, а відразу й не подумаєш!
Олег (дивлячись на жінку): А чого це ви, жінко, на люди з непокритою головою вийшли? Чи зовсім здуріли?! (направляє її у бік хати) Ай-яй-яй. Бог за такі витівки вас жорстоко покарає.
Людмила (беручись за голову): Ой лихо мені, лихо.
Біжить до хати. Селяни гуртуються в маленькі групки й тихенько обговорюють події. Фокус переводиться на Поліну. Вона тримається за серце стоячи на краю сцени.
Поліна: До чого ж світ жорстокий. Ще вчора ти літав на крилах кохання, а сьогодні падаєш у прірву. Наче безпорадний камінець тонеш у бурхливій річці життя. Ще вчора я опиралась всім недобрим слухам про Романа Павловича, а сьогодні бачу всю правду. І вона безжально ріже моє серце. Як далі жити? Ох!
Йде зі сцени.
Завіса.
Дія 5
Ява 1
Дурило й лікарка.
Дім Дурила. Роман лежить на лаві.
Дурило (відкривши очі): Де я? Що сталося?
Заходить лікарка.
Лікарка (посміхається): Вже очунялись, Романе Павловичу. Як самопочуття? Пам`ятаєте щось із вчорашнього?
Дурило: Як в хату лізли пам`ятаю, а далі як одрізало.
Лікарка: Це й не дивно. Вас Олег Миколайович добре качалкою огрів. Зараз не нудить? Голова не крутиться?
Дурило: Та ні. А що зі Степаном? Його теж оглушили?
Лікарка (дивиться у вікно): Ні, йому більше пощастило. Але повну історію нехай сам розповідає. Он він іде до вас. (бере свою сумочку) А я, з вашого дозволу, піду до інших людей.
Дурило: Звісно, звісно. Йдіть, Бог вам в поміч.
Лікарка: Лежіть побільше. Тоді швидше одужаєте.
Виходить.
Ява 2
Дурило й Степан
Стукіт у двері.
Дурило (потихеньку сідаючи на лаві): Заходьте!
Степан (засмучений): Як ти?
Дурило: Та потрошку. А тебе теж по голові стукнуло?
Степан (падає перед Дурилом на коліна): Прости мене, якщо зможеш.
Дурило: За що прости? Не ти ж мене вдарив. Цікаво, як це він дізнався про пограбування? (дивиться на спохмурнілого Степана) Не знаєш як?
Степан: Це я, дурень, розказав.
Дурило (поволі встає й проходжується): Цікаво… Скажи чесно, ти так спочатку задумав? Спочатку думав підставити мене, а самому вийти героєм?
Степан: Ні. Він мене шантажував і підкупив. Ти ж знаєш, що він не простий. Щось від чорта у ньому є.
Дурило: Знаю. Але чого ж ти мені нічого не сказав? Невже гроші важливіші за друзів? (Степан мовчить опустивши голову) Скільки справ… скільки справ ми з тобою провернули. І отак все закінчується.
Степан: Ти мене не простиш? Я, до речі, хотів запропонувати тобі втекти за ті гроші.
Дурило: Не треба самопожертв. Ні так, ні якось інакше ти свою провину вже не загладиш. Зрадника прощають тільки зрадники. Це твої гроші - роби з ними що хочеш.
Степан: Але тебе зашлють до Сибіру.
Дурило: Ти й про наше минуле розповів?
Степан: Ні. Він вже сам усе дізнався. Почав збирати інформацію щойно ми приїхали.
Дурило: Бачиш, який він розумний виявився. Таких як дурити, то й сам обдуреним лишишся.
Мовчать.
Дурило: Нічого більше не хочеш сказати?
Степан: Самі вибачення й каяття.
Дурило: Твоїми сльозами вже горю не поможеш. Прощавай.
Степан (невнятно): Прощай.
Виходить.
Ява 3
Дурило й Поліна
Дурило (поволі ходить кімнатою): І що ж це виходить? Отакий «друг» у мене був…
Легкий стукіт у двері.
Дурило: Заходьте!
Входить Поліна. Вид її змучений, заплаканий, тривожний.
Дурило: Що сталось, Поліно…
Поліна (жестом затикаючи Романа): Не треба, Романе Павловичу, мене дурити. Наслухалась вже я ваших оповідей; послухайте і ви мою. Сідайте.(вказує рукою на лаву)
Дурило сідає.
Поліна (повільно походжаючи кімнатою): Чи то прикидались ви, а може й справді сліпі до мене, Романе Павловичу. Тепер це неважливо. Бо в обох випадках ви нічого не дізнались про мої почуття.
Дурило(відкриває рота)
Поліна: Не треба пояснювати мені ваші плани. Зараз всі тільки про них і говорять. Весь цей час ви були зайняті чимось іншим, опріч мене. Або кимось. Я, як остання дурепа цього світу, вважала вас своїм героєм. Своїм лицарем на білому коні. Розумієте?
Дурило заперечно хитає головою.
Поліна (зітхає): Тяжка доля жінки. Особливо невзаємно закоханої.
Дурило: То ви закохані?
Поліна: На жаль, була. (переходить на крик): Як тільки ви не розумієте? У вас! У вас, Романе Павловичу я й була закохана! Але ви сліпий, безнадійний! Саме через це тепер ви залишаєтесь один на довгій ниві життя!
Дурило піднімається, простягаючи до неї руки. Підходить до нього й дає ляпаса. Рвучко розвертається й іде.
Ява 4
Дурило на самоті
Дурило (сідаючи на лаву й споглядаючи у вікні як віддаляється Поліна): «І воздасться нам за гріхи наші». Правда, мудрі слова? Чомусь найдорожчі люди завдають найбільшого болю. (підходить до краю сцени і гукає в зал): Люди добрі! Хто з вас щасливий? (трохи чекає) А я от, бачте, нещасливий. Небагатий, нежонатий, так іще й голодний. (на сцену виходять люди по формі й прямують до Дурила) Може хоч поліція погодує добре.
Дурилу зв`язують руки і виводять.
Завіса
