Від щирого серця з найкращими побажаннями.
Колись писала я значить в інсту. Коли ще не знали, що таке нормальний смм та був ковід. Я хотіла писати та розказувати світу про себе. Після такого ведення “блогу” я зрозуміла, що там це людям нецікаво. Або ж нецікаво те, що пишу я. Плюс до того, мені треба було мучитись з фотографіями: а як зробити, а де зробити, а як обробити, а коли закидувати і тд. Писати ж мені було набагато легше.
Зрозумівши, що інста то не те, що мені треба, я пішла в тамблер. Щось там намагалась то, се, але знову нічого не вийшло. Це просто було місце, куди я приходила і писала в порожнечу. Мені важливо спілкуватись з людьми, у яких інша точка зору на якісь речі, з якими можна дискутувати і разом плакати чи радіти.
Одного прекрасного дня, просиджуючи в ТікТоці замість того, щоб писати диплом, я попала на відео про новий український продукт. Це була Друкарня. Сам концепт мене настільки надихнув, що я усвідомила як мені все ж не вистачає оцього ком’юніті. Я активно веду свій твітер, але то не то.
І от уже декілька днів я пишу, публікую або не пишу, а просто публікую свої старі напрацювання. Чи легше мені стало від цього? Так. Я нарешті можу не витрачати час, а присвячувати його своєму улюбленому хобі та навіть не складати це все десь в папку документів, а публікувати. Документи можуть пропасти, а вот інтернет ніколи не забуде. Пишіть, панове, і насолоджуйтесь життям.
