Початок історії читайте тут:
Ще з семи років Сіль, спостерігаючи за тренуваннями батьків, почала цікавитись фізичною підготовкою. Вона і так була дуже активною дитиною, але після кожного побаченого заняття з фехтування батька - вона намагалась його копіювати. Бігала, робила відтискання, качала прес, робила розтяжку, потім брала палицю і махала, намагаючись відтворювати побачені рухи. Спочатку в неї зовсім нічого не виходило, але її наполегливість навіть мене мотивувала. Це пробудило в мені спогади, як я ходила на тренування з своєю кращою подругою. Я розуміла, наскільки важливо правильно доглядати за своїм тілом, не погано знала біомеханіку, тому брала приклад з старшої сестри і тренувалась з нею. Загальні фізичні вправи, які вона намагалась виконувати - робила зовсім не правильно. Я ж навпаки все робив так, як мені колись розповідали, знаючи, що не правильними рухами можу тільки зашкодити собі. Сіль запитувала мене, чому я роблю не так як вона, а я завжди відповідав: «Хіба так не важче?». Таким чином мені навіть не довелось її виправляти, вона просто повторювала за мною і робила все на багато краще. Лісія ж просто дивилась, інколи щось повторюючи за нами, якщо це виглядало хоч скільки-то весело.
Не зважаючи на те, що фізичні вправи і фехтування мені подобались, мої очі завжди були зачаровані маминою магією. Це було для мене чимось дійсно новим. Я все бачив, розумів, але не міг повірити, що таке можливо - вона тихенько промовляла якесь слово стародавньою мовою, і в ціль летіла вже не звичайна стріла, а із замороженим наконечником, який після влучання ще розповсюджувався на декілька сантиметрів в сторони. Але заклинанням мати мене не навчала, казала, що навчить мене коли я підросту. Розумію, якби дитина могла чаклувати в такому віці - тальки нашкодила б і собі, і оточуючим. Стріляти з лука я також не міг - банально не вистачало сил натягнути тятиву.
Батьки бачили наші старання, і дуже цьому тішились. Сіль, на її девʼятий день народження подарували дуже гарний деревʼяний меч. Яка ж вона була щаслива такому подарунку. В той день він запропонував Сіль час від часу тренувати її володінню мечем, на що вона з радістю погодилась. Нашому батьку доводилось досить багато працювати, щоб ми могли нормально жити, тож щоб не навантажувати його ще більше - я вирішив не просити його тренувати ще й мене. Впевнений, що спарингів з старшою сестрою мені буде більше ніж достатньо. Також батько зробив нам трьом маленькі луки зі стрілами, щоб ми могли практикуватись і в стрільбі. В матері було трохи більше часу на нас після хатніх справ, тож вона часто підправляла нас коли ми вчились стріляти. Ну і спостерігала щоб ми один-одного не перестріляли, хоч стрілами без наконечників це було б не так і легко.
Одного разу мені вдалось розібрати, що вимовляє Альвіс на тренуваннях зі стрільби - це було слово: « Glaciatio». Мені так кортіло спробувати начаклувати цей лід, ледве витерпів до опівночі. Дочекавшись коли всі заснуть, я тихенько вийшов на подвірʼя, трохи відійшов від дому, направив ману в свою праву руку і тихенько промовив: « Glaciatio». І на моїй руці почав утворюватись лід! Я на секунду зрадів, але це було на стільки холодно - аж боляче, що вся моя радість дуже швидко зникла. Добре що я додумався не всю ману концентрувати в руку, інакше ще юнаком міг стати одноруким. Вирішивши що експериментів на сьогодні досить - я швидко побіг до ліжка, і почав міркувати. Отже, сила заклинання буде залежати від влитої в неї мани, це по перше. Виходить, чим більший в тебе запас мани - тим могутніше ти можеш утворити заклинання, навіть найнижчого рангу. По друге - контроль мани дозволяє точно і швидко вливати потрібну кількість мани в заклинання, інакше можна вичерпати всю ману першим же закляттям, або навпаки створити надто слабке щоб уразити ціль. По третє, нащо вони промовляють ці слова? В процесі утворення заклинання я чітко відчув як воно створюється, впевнений, що зможу відтворити його і без ключ-слова. Надворі була літня спека, і я наважився спробувати заклинання ще раз, тільки без ключ-слова. Щоб не створити заклинання знову на своєму тілі потрібно вивести ману за його межі. Якщо треба тільки вивезти ману за межі, без надання їй якоїсь особливої форми, чи швидкості - це не так вже й важко. Чимось нагадує програмування, але на зовсім іншому рівні. Стародавня мова - це як мова програмування, а її слова - це код. Але код можна спростити, розуміючи логіку його роботи. Знаючи, та відчуваючи як це робиться можна впоратись і мовчки. Я взяв подушку, вирішивши, що було б не погано її трохи охолодити почав чаклувати. Влив ману з тіла в обʼєкт, подумки уявив що хочу зробити і дав команду мані виконати це зробити. І вийшло! Подушка підмерзла, схопившись місцями корками льоду, порте стало зрозуміло, що чаклувати безмовно легко було тільки на словах, це забирає набагато більше сил. Тим не менш я зробив це, тепер можна і відпочити.
На ранок я прокинувся від того, що сестри почали з мене сміятись - казали що я обмочився. Мабуть до ранку подушка, яку я всю ніч обіймав підтала, і зʼявились мокрі плями. А що я їм скажу: - «це не я, це все лід»? - літом, в світі без холодильників. Мати підійшла і лиш трохи посміхнувшись сказала, що це нічого страшного, таке трапляється, і почала прибирати. Так, трапляється, але ж я не обмочився. Сіль ще декілька днів мені це згадувала і продовжувала з мене сміятись, доки їй це не набридло. Я ж і надалі практикувався, але вже на багато обережніше.
Через декілька місяців своїх таємних магічних тренувань, створення льоду вже здавалось зовсім не важким. Але ж зачекайте, чому я користуюсь тільки технікою холоду? Якщо мені не потрібні древні слова для створення магії, то абсолютно точно треба спробувати й інші техніки. Наприклад, спробуємо дещо інше - створення води. Це ж начебто має бути набагато легше: направляємо ману, концентруємось, створюємо результат. Вдалося, переді мною зʼявилась невелика водяна куля. Концентруючись на її формі, я звісно ж спробував її на смак, і дійсно, звичайнісінька вода, створена з мани. Це все ще трохи дивно, але причаровує, і розпалює азарт. Врешті решт я ще декілька годин бавився з елементальними заклинаннями, створюючи то вогонь, то потік вітру, то багнюку, яку потім змивав власноруч створеною водою. Таким чином я й не встиг зрозуміти, як зовсім вибився із сил. Після того, як раніше я намагався витрачати всю свою ману в «повітря», спустошуючи свій резерв я зрозумів, що цей резерв вже надто великий, щоб я витратив всю свою ману просто випускаючи її з себе, а тепер, заклинання витрачають її з неймовірною швидкістю. Але керуючись логікою - такі тренування зможуть ще більше розвинути моє вмістилище мани, впевнений чим воно буде більшим - тим корисніше це буде для мене.
Вже близько року я займався цими тренуваннями за будинком на подвірʼї. Декілька разів мене ловила мати, але я не хотів, щоб вона знала чим я займаюсь, тому постійно брехав що йшов у туалет, щоправда тоді не ризикував довго займатись надворі. Я розпитував матір про магію, але з її слів, використовувати її можуть не раніше десяти - одинадцяти років. До того часу і не було остаточно відомо, чи є у дитини ядро мани, якщо тільки не приводити дорогого експерта, який дуже добре знається на анатомії, або відчуває ману на вищому рівні. Мені вже виповнилось девʼять. Не знаю, чи було б добре якби я зізнався в своїх здібностях, але про всяк випадок вирішив не поспішати. Мені було достатньо того, що мати хвалила мене за те, як добра я навчився стріляти із лука, а батько - за гарну статуру і техніки виконання як фізичних вправ, так і володіння мечем. Хоч із Сіль я ніяк не міг зрівнятись, але наші спаринги стали на багато цікавішими та видовищними, на стільки, що батьки почали перейматись за наше щасливе дитинство. Та ми просто займались тим, що нам подобається. Нам не були потрібні друзі, адже в нас були ми, а дітей в селищі було не надто багато, тим паче нашого віку, більшість була старших. Одного разу Сіль вирішила прогулятись по селищу і завести друзів. Їй скоро мало виповнитись одинадцять, тож матір була не проти щоб вона пішла гуляти сама, навіть мене разом з нею відпускали. Був випадок, коли старші діти почали дразнити мою сестру. Я розумів, що в їхньому віці часто намагаються збільшити свою самооцінку за рахунок менших, але звісно, моя сестра цього не розуміла. Вона розгубилась, а я знав, що якщо нічого не зроблю - буду потім картати себе все життя. Тому я заступився за неї, але Сіль якраз прийшла до тями і всіх їх розкидала, і після того ми вирішили, що нам весело і у трьох.
Одного разу я йшов до своєї із сестрами кімнати на другому поверсі як завжди майже повністю вибившись із сил після нічних тренувань, коли відкривши двері побачив Лісію.
Підтримати вихід нових глав:
☕ Donatello (швидкий донат): https://donatello.to/Alex_Allight
