Істина на дні бокалу. Це ще не істина, лише аксіома. Лише твердження, яке завжди персональне, сформоване конкретною особою, тобто суб'єктивне. Істина на дні бокалу... За яку істину йдеться? Хто сформував цей постулат і що мав на увазі? Мабуть, йдеться про Правду та Брехню.
Усі брешуть. Брешуть батькам, брешуть дітям, брешуть навколишнім. Брешуть собі. Брешуть про все і про всіх. Була лише одна людина, яка не брехала, — Ісус. Тому він у такій шані. Тому його так люблять і так ненавидять. Чому ж так ненавидять лютою ненавистю тих, хто намагається сказати правду? Люди так ненавидять Правду, що створили спеціальні інституції задля придушення Правди. Людська історія перетворилася в суцільну шизофренічну ходу.
Кажуть, у космосі існують цілі галактики з алкоголю — ну, десь там, за тисячі світлових років. Але це ж знову брехня. Кажуть, людина на сімдесят відсотків складається з води, та це також неправда. Ми всі просочені спиртом, по саме нікуди. Треба утворити пункт у Нобелівській премії про нагородження тих, хто відшукає хоч один духовний витвір людини, де не було б присутності пиятики чи згадки про алкоголь. (Дані роздуми, це не агітація про заборону бухла). Ми ж (люди) настільки озвіріли, що п'янство возвели в хобі. Тільки на дні бокалу ми шукаємо Істину. Ми так забрехалися, що тільки захмелівши, відчуваємо себе людиною. Бо тільки під градусом собі не брешемо. Чому п'яна людина плаче? Кажуть, то горілка плаче. Ні, то плаче Правда. Хоч у такий спосіб вона хоче достукатися до нашого поганого розуму. Карл Маркс таки був правий, коли говорив, щоб людина усвідомила своє паскудне становище, його треба висвітлити. Ніхто, крім горілки, не висвітлить ганебності людського соціуму.
Трагедія людини в тому, що зроблена вона на п'яну голову.
Не відомо, хто автор вислову «істина на дні бокалу», та це твердження протверезілої людини. Ми вкорочуємо собі віка не п'янством. Ми хочемо піти з життя від усвідомлення його паскудності, нашої неспроможності говорити правду, навіть самому собі. Слухаючи про досягнення на культурному поприщі, п'яній людині хочеться повіситися на сухій гіляці, бо такого цинізму годі й придумати. Всі потуги культурної людини зводяться до виховання культурного споживання спиртного. Таке словосполучення тверезу людину штовхає до горілчаного. Щоб скоріше забутися.
Ми завжди намагаємося зрозуміти, хто ми. Звичайно, ми знаємо своє місце (стійло) в суспільстві. Нам навіть інколи здається, що це ми своїми потугами визначили даний лад. Але чомусь постійно копирсаємося у своєму втішному благополуччі. Чому щось муляє? Ми ж і в праці, і в побуті бездоганні — звідки невдоволеність?
Дилема...
