Як розпочинаються банальні історії вирізняються почуттями в середині. Чай, який робить тіло теплішим від осінньої прохолоди. це вдосталь, щоб з'явилася згадка про всі минулі моменти, коли то тепло випромінюється звідки із середини. І я зігріваю своїми пальцями свій чай. Багряне а де інде зелене листя закриває нас із іншими від сонячних променів, якими ми ще не встигли насититися за всі дощові місяці літа. Але коли хоч один промінчик замружує моє око серце зупиняється на мить і я зігріваю промінь своїм заплющеним оком. А свого зігріваю іншу ногу людини, це дає трохи більше впевненості, що людина справжня, не вигадана, що можна доторкнутися кінчиками пальців до тіла, волосся і світу. Зігріти пальцями друга.
Коли настав той момент, що я застосовує можливості самої природи? Якщо я доторкнуся плечем сонця чи воно спопелиться? Якщо я доторкнуся ключицями вогню, що з ним станеться?
Мій чай солонішає від недоречних мені слизів, які невиплакані, які невиплаквні за роки життя за межами цього саду. На вулиці холоднішає. Багряний колір дерев все ще можна сплутати із сонячною погодою, якщо як слід примружити очі. Вічне літо, холодне вічне літо.
