Будні тривають десь близько третьої ночі, в далеких дев'яностих.
Маленький Віллі, старанно читаючи книгу свого улюбленого письменника — Стівена Кінга, поринає в історію про дику машину й бідного хлопця з його слабкою коханою.
— Чому він читає посеред ночі?
Дивно, але дітям завжди подобається читати щось, що змушує тремтіти нерви і холонути кров. Це вже загальновизнаний факт, і сперечатися тут марно. Подобається — то й подобається, і це справді важливо іноді, коли потрібно трохи втекти від звичних реалій чи навіть сімейних сварок.
Та в людей, звісно, характер змінюється, як і погода, тому декому іноді доводиться стримувати пахощі почуттів.
Залишимо героїв Кінга та зосередимося на світі Віллі. Йому ще немає й десяти. Його батько — репортер, який досі не випустив жодного репортажу. Жодного, уявляєте?
Скільки себе пам’ятає, Віллі бачив, як батько постійно карав себе за те, що не встигав скласти навіть план для чергового репортажу.
Мати — в минулому відома модель. Її краса сяяла з обкладинок журналів, а її чарівність завжди була, мов пахощі квіткового пилку.
— Чому ж тоді вона пішла з подіуму, маючи таку блискучу кар'єру?
Все просто: вона закохалася. Її обранець — молодий студент, на той час сусід, який згодом став батьком Віллі. Їй хотілося більше часу, більше тепла, більше близькості. Зрештою, вони переїхали з народженням первістка, якого очікували довго-довго. Вони оселилися у скромному будинку на два поверхи у Фоллі. Будинок був трохи занедбаним, але мав власне подвір'я і зелений газон. Для звичайної родини це було справжнім багатством — таким, за яке інші готові були працювати все життя.
Тим часом Віллі дочитав чергову главу, зручно вмостившись у ліжечку. Він думав про своїх батьків і бажав повернутися в ті далекі миті, коли мама ще читала йому дитячі казки.
Йому здавалося, що у світі було більше затишку та тепла, коли вони були всі разом, і коли страшні історії існували лише на сторінках книжок. Зараз йому залишилося лише читати самостійно — про диких машин та інші світи, які хоч і лякали, але не давали забути про те, що справжні чари — завжди поруч, особливо коли хтось тобі читає перед сном.
