Що? Хіба таке можна поєднати? (Коротка історія)
Альберт: - Всі системи в нормі, стан реактору стабільний. Що у нас там з частицями…
Мей: - Я готова. Давай зробимо це.
Альберт: - Так-так, зараз…
Різки звук змушує її очі розплющитися і сяйво штучної неонової радушки прийняло більш матове освітлення. Перед нею стоїть чоловік з зав’язаним в пучок волоссям шо більше нагадувало мелатеві спиці закручені в хвостик. Худе тіло що виднілося за лабораторним халатом і бейджик з написом «А.720.4». Вона знала що повинна звертатися до нього за фабричним номером але він не хотів цього. Та й байдуже. Всеодно це ніяк її не турбувало.
Повертаючи голову до джерела шуму вона бачить металеві розсувні двері які були закритими та забарикадовані металевими шафами та ящиками з всяким мотлохом по типу електричних кабелів та інструментів. Звук поштовху знову пролунав ззовні.
Альберт: - Майже готово. Я відправлю тебе назад в часі до створення винаходу.
Над ліжком в якому лежало тіло дівчини виднілася сфера з багатьма кільцями, що як протони атомів кружляли один за одним у складній математичній прогресії без можливості зіштовхнутися.
Мей: - Контрольований хаос…
Альберт визирає з під ліжка з рукою, що набула іншої форми, ніби мультитул інструментів що різниться від пальця до пальця.
Альберт: - Ти щось казала, Мей?
Мей: - Продовжуй Альберт, вони скоро прорвуться. У нас обмаль часу.
Альберт: - Ще декілька останніх рядків коду і го…
Пролунав ще один поштовх… На цей раз він був сильнішим… Хтось таранить двері...
Через мить обоє дивляться на двері які почали з ревучим скрежетом металу відриватися. В отворі що розгерметизувався видніється металева рука що відгинає назовні шматок металевої пластини дверей вони бачать механічну подобу гуманоїдної форми що має лице так схоже на людське але покрите численними металевими проводами та пластинами. Обличчя мало чоловічі риси лиця схожі на ті що має Альберт але більш жорстокі. На його голові видніється червоний берет з двома схрещеними мечами.
Невідомий: - Ну ось і кінець.
Він просовує всередину руку яка перетворюється на подобу гармати і вистрілює в Альберта та той ухиляється схопившись за голову.
Альберт: - Ах! Та що б його! Я запускаю! Запускаю! Мей!
Позбавлене емоцій лице дівчини лиш пильно дивиться в одне око нападника так як інше ніби пов’язка з холодного металу закриває інше око.
Він проривається з-за дверей виламуючи все нові шматки іншою рукою ніби хижий звір, що розкопує зайцеву нору. Шматки метала падають на підлогу коридора з характерним звуком.
Невідомий: - Пам! Пам! Пам! – наспівує той з тяжким металевим голосом що барахлить.
Лунає другий постріл і голова Альберта враз проламується падаючи на ноги Мей. Дірка в голові відірвала праву частину голови але з лівої сторони штучне механічне око все же повертає погляд на Мей і рука повна інстументів повинає бити током комп’ютерну панель.
Офера почала набирати обороти і електричні блискавки почали заповнювати кімнату. Враз окинувши погляд на того хто ломився Мей вже бачила його з тим як він намагається притулити свою руку з дулом до лоба дівчини.
Мей: - Набридло.
Мей зриває металеві кріплення що знерухомлювали її тіло і вбаряє вбивцю рукою.
Дивна конструкція в цей же момент видає електромагнітний поштовх що вибиває освітлення в кімнаті з шумом падаючого скла з ламп настає суцільна темрява. Очі Мей продовжують по троху переходити в режим освітлення і лише червоне око ворога дивиться на неї. Дівчина включає підсвітку свого скафандру що став їй за шкіру та одяг.
Невідомий: - Що це?! Де ми?!
Мей: - Стрибок в часі.
Невідомий: - Поверти мене назад! Я клянусь Азулом що вб’ю тебе! Поверни мене назад!
Мей тримає його за комір темного пальто і відповідає:
Мей: - Тільки після твоєї смерті.
Її холодний погляд був останнім що бачив ворог після удару дівчини по його металевому підборідді. Він відлітає на декілька метрів в невагому безодню і настає світло.
Куля світла що рухалася у вашому напрямку почала поглинати вас засмоктуючи у нескінченну петлю з різнокольовими барвами. Відчувався надзвичайний тиск що сковував тіло. В секунду після цього очі Мей закриваються і вона відчуває зміну тиску на знайому невагомість. Розплющивши очі вона бачить синє небо яке з часом почало віддалятися, побачивши що її руки та ноги все так само мають білий окрас що й вся її оболонка вона озирається назад і бачить зелений ліс який притягував їїї. Але тут вже перехід в часі закінчився, і зараз її притягує гравітація на «О дивну нову землю».
Закривши голову руками ти вдаряєшся об гілки дерев які кидають тебе зі сторони в сторону.
*** *** ***
Запуск систем…
*** *** ***
Ініціація пробудження … 10% … 55% … 68% .. 95%... 100%.
*** *** ***
Андроїд відкриває очі. Вона бачить скроні дерев, листки яких вже почали жовтіти.
Система: - Протокол введення: Збій переносу часток матерії! Нова ціль: Вбити дубліканта.
